Символіка Висоцька  Історія бібліотеки  Природа  Висоцьк - із глибин віків до сьогодення  Установи Висоцька  Духовність. Освіта. Культура  Тисячолітній висоцьк  Особистості краю 
Пункт доступу громадян до офіційної інформації


Висоцьк - із глибини віків до сьогодення

Висоцьк, відомий під назвою   Вишгород ( Височко) - містечко над річкою Горинь. Своєю назвою воно завдячує високій горі, насипаній людськими руками, на якій колись височів замок .3 одного боку Висоцьк омивають води р.Горинь, а з другого - р.Серет, утворюючи ніби острів, який із землею поєднують мости і греблі. З лівого боку, де лежить сам Висоцьк , околиця колись називалась Заріччям, права -Поліссям.

Висоцьк - це острів площею 258 га, в оточенні заплавних луків з 26 озерами та 11 річками, заплавами р.Горинь. З півдня та пн.сходу його омивають води р.Горинь. З заходу і півночі р.Вир і Серет та озера. Тут збереглися типові поліські ландшафти, багаті рослинним та тваринним світом.

Так одним із унікальних природних місць є Гори Хилінські, площею 105.0 га , повністю заліснені в 1950 роках, з багатою флорою і фауною. Там розташоване верхове болото «Климчикове» з природними зарослями журавлини дрібнолистої. У кінці ХIХ ст. відомим мандрівником Владиславом де Монтресором тут вперше було ним зустрінуте таке дерево, як вільха зелена та дуб Qunkuas pedukulata (Wesocokiaha).

Вишумовують величні півстолітні сосни, що майже у піднебессі увінчені вічнозеленими кронами. Під ними ростуть крушина, вільха чорна, горобина. Смарагдовий килим папороті з острівками рожевого вересу встилає міжсосновий простір. Під наметом дерев густі зарості чорниці. Рідше на сонячних галявинах трапляються невеличкі сімейки брусниці, жовтіють квіточки перстача прямостоячого, відомого під назвою — калган, властивості якого не поступаються відомому китайському жень-шеню.

Серед рослинності переважають на диво стрункі коричнево - брунатні колони сосни звичайної. Хоча " звичайність " їх можна оспорити. Хімія черпає з цього "звичайного дерева" майже готовий продукт - ароматну смолу. З одного дерева збирають до 2 - 4 кг смоли, а з неї отримують скипідар і каніфоль. Без каніфолі, як відомо, і мило не милиться, і папір не тримає чорнила, і скрипаль не заграє на скрипці, і садівник не виростить саджанець. Навіть повітря в сосновому лісі зцілює хворих і ослаблених людей. Білки і птахи ласують сосновим насінням, яке вміло витягують із шишок. Соснові корені захищають схили гір від вітрової ерозії від та закріплюють сипучі піски . І вже через 10 - 20 років на закріплених пісках буде гарний ліс.

Якщо спуститися з пагорбів, ми попадаємо в мальовничі заплави річки Малий Случ та озера Заграддя, які багаті водною флорою та фауною. А навесні та влітку на тихих плесах можна побачити плаваючих білих та чорних лебедів.

Якщо Ви бажаєте відкрити для себе справжнє царство незайманої водної та лугової стихії на теренах нашого правобічного Полісся і справді доторкнутися до місць найдавнішого поселення людини, не потрібно їхати за кордон. Завітайте до пам'ятки природи республіканського значення « Озера Великого Почаївського». Це такий куточок землі, де маленька грудка землі і вузенька споришева стежина промовляють до нас голосами предків, де минуле здається близьким і надто дорогим серцю. Із сивої давнини бере свій початок цей мальовничий куточок Полісся, що славиться голубизною води, тихим плесами дзеркальних ставків, таємничими сосновими борами, крислатими велетнями - дубами і срібним блиском струнких беріз, багатством тваринного світу і розмаїттям птаства.

Є просто храм,
Є храм науки,
А є іще природи храм
З лісами, що простерли руки
Назустріч сонцю і вітрам.
Святий цей храм
Цілодобово для нас
відкритий в кожну мить,
Заходь, сиди, будь серцем чуйний.

Коли виїжджаєш на лоно природи і спостерігаєш, як все живе жадібно підставляє себе під сонячне проміння, купається в ньому, коли дивишся на квітучі луки, чи обережно підступаєш до таємничого болота, чуєш пташиний спів у лісі, чи стоїш біля джерела - животоку, - тоді особливо виразно відчуваєш, яка прекрасна наша Земля. Кожен її куточок.

І, мабуть, немає на світі іншої теми, яка б так хвилювала людські душі, як оця. Скільки мальовничих куточків ваблять людей своєю чарівністю. Найчастіше увісні ми мандруємо джунглями Амазонки, африканськими саванами й засніженими просторами Антарктиди. Але, далеко не кожному вдалося здійснити ці мрії. А от мандрівка по краю, де ми живемо, - цілком реальна. І головне - вона не лише захоплююча... Ви не зустрінете екзотичних, велетенських - до метра в діаметрі -квітів, не побачите пташку розміром з метелика і метелика - розміром з пташку. Варто від'їхати на північ від нашого села , заглибитись у ліс, пройти через стіну струнких сосен та ялинок, білокорих берізок, крислатих дубів, прослухавши різноголосий хор пташиної дрібноти, що дзвенить навкруги. Перед очима відкривається мальовнича гладінь лісового озера, що має назву Велике Почаївське. І відразу розумієш: оце і є справжня, неповторна краса - тиха, довірлива і велична.

Не одне покоління височан розповідає трагічну легенду пов'язану з Почаївським озером. Фрагмент якої описаний в "Історичній довідці про містечко Висоцьк" з словника географічного Королівства

Польського та інших країв слов'янських, Едуарда Руліковського, виданого в місті Варшава, 1895 р. ( переклад на українську мову здійснено Самуїлом Микитовичем Мальком, уроженцем Висоцька, відомим політичним та військовим діячем Польщі, Маршалом Війська польського).

"...Коло села Річиця, яке належало до Висоцького ключа, знаходяться два великі озера. Вони об'єднані каналом. У глибині їх можна натрапити на палі дерева, що правдоподібно, були слідом старих прибережних поселень. Науковцями вони ще не дослідженні. За місцевими легендами тут існувала в давнину оселя "Почаїв", яка за гріхи і злочинство жителів запала в землю разом з церквою, а безодню покрили води озера. Кожного разу на Великдень, як голосить легенда, з глибини озера долинають церковні дзвони і жалібні стогони.

З археологічних пам'яток часто можна знайти тут намиста з червоного сланцю. Були це амулети, яким поклонялося і носило на шиї місцеве населення..."

В 1975 році Велике Почаївське озеро було взято під охорону. Через 5 років пам'ятку природи піднято до рангу ландшафтного заказника "Почаїв" республіканського значення ( що знаходиться на території Висоцького держлісгоспу). Територія заказника, разом з усіма об'єктами природи, що на ній знаходяться, становить площу 927 га. Головне завдання якого є охорона і збереження болотного масиву і двох мальовничих озер : Великого і Малого Почаївського загальною площею 79 га, а також всього комплексу рослинного світу , які мають значне естетичне, краєзнавче і гідрологічне значення для Західного Полісся. Підтримання загального екологічного балансу в регіоні.
Озера дуже мальовничі і по-справжньому унікальні. Береги Великого Почаївського озера низовинні, дно слабо замулене, торф'яне. За науковою гіпотезою , озера є льодовикового походження і утворилися внаслідок танення льодовика близько 15 млн. років тому. Вода темна, майже непрозора з підвищеним вмістом гліцерину, має цілющі властивості, лікує поліартрити.

Прибережно-водна рослинність, яка утворює вузьку смугу, представлена угрупуваннями з очерету, невеличкими фрагментами скупчень латаття сніжно-білого (занесені до «Зеленої книги» України).

Навколишні краєвиди Великого Почаївського озера відрізняються суто поліським краєвидом. Більшу частину території займають болота. На північний захід розкинулися типові чорновільхові ліси з крушиною в підліску. Трав'яний покрив складають вологолюбні види. Подекуди високо піднімаються пухнасті волоті куничника сіруватого, купає у нерухомій воді товсте, але всередині порожнисте стебло цикута. Це її настоєм, за легендою, отруївся Сократ. На підвищеннях буйно розростається папороть болотна, із заростей якої визирають брунатне — червоні пониклі квіти вовчого тіла. Рослини густо переплітаються між собою, закривають гілки і стовбури повалених дерев, розростаються навколо трухлявих пнів.

У трав'яному покриві ховають свої розетки росички - круглолиста та більш рідкісна - середня. Рідкісні для України рослинні угрупування боліт у Почаївському заказнику займають найзначніші площі. Розріджені невисокі сосни. Під ними густі зарості багна, від різкого запаху якого наморочиться голова. Люди здавна шанують цю рослину: вона цілюща, допомагає лікувати астму.

Під ногами стелиться красивий, різноколірний килим сфагнового моху -бурий, зеленкуватий, червоний. Росте пухівка піхвова - "смикавка", як її називають. Смикнеш - і залишиться в руці жмут жорсткого листя. Колись із нього робили щітки, білили хати.

На сфагнових купинах поодиноко піднімаються стебла маленького вічнозеленого кущика з космічною назвою - андромеда. По моху, місцями дуже рясно, простяглися пагони журавлини звичайної ( а іноді можна побачити і рідкісну журавлину - дрібноплодну), один з найцінніших скарбів природи    Рівненщини. Журавлина місцями переважає над   іншими рослинами, її ниточки - стебельця наче зіткали моховий килим. Кількість ягід вражає. На одному квадратному метрі їх налічується в середньому 150 — 250 штук. За вмістом органічних кислот та цукрів вона прирівнюється до субтропічного плоду - лимону, а вміст у ній вітамінів С, А, В1, В2, Р, РР значно вищий. Плоди журавлини мають і антисептичні властивості: її вживають ( сік і морс) як протигарячковий засіб при ревматизмі, ангіні та ін.

Наші односельці давно розпізнали цінні властивості журавлини, ягоди якої мають здатність до самоконсервації: довго зберігаються свіжими, не пошкоджуються грибками, не втрачають своїх якостей навіть після проморожування.
Почаївські озера заболочуються. На берегах утворилися плави різної ширини. Тут знайдено дуже рідкісний вид моху - сфагнум побережний.

Широко розповсюджена вздовж болотистих угідь заказника верба - ламка -свою назву отримала через високу ламкість гілок, які ламаються під вагою середнього за розміром птаха.

В заказнику верба добрий кормовий біотоп для багатьох великих звірів: лося, бобра, зайця-біляка. Добре слугують верби болотам та озерам заказника. Вони пускають далеко в землю коріння. Захищають від розмивання водою береги.
Верба - природний фільтр. Влітку під вербою найпрохолодніше, бо вона містить найбільшу кількість води в кроні. Літом з листя навіть падають краплинки прохолодної роси. Так виник вислів «плакуча верба».

Зацвітає верба рано навесні. Вона разом із рослиною болота - пухівкою -найбільший медонос в нашій місцевості. Глибокі води озера ( місцями глибина досягає до 15 метрів) мають багату іхтіофауну. Зустрічаються соми, як вийняток, адже вони мешканці річкової фауни. Старожили розповідали, що були виловлені соми - велетні, вагою до 45 кг.

Озера є місцем мешкання водоплавних птахів та відпочинку перелітних птахів. Проведені спостереження показали, що на території заказника гніздяться дикі качки. Чирянка мала Аnas сrесса - Чирок-свистун. У шлюбному вбрані голова і шия каштаново-руді, через око і бік шиї проходить темно-зелена із металевим блиском широка смуга, боки тулуба сірі, дзьоб темно-сірий, ноги оливково-сірі. У позашлюбний період оперення буре, пера спини і боків тулуба, верхні покриви пера крил зі світлою облямівкою. Над оком нечітка біла «брова», груди, черево білі. У самців деркотливий свист «хра-юк» у самиць - тихе кахкання. З води злітають легко, вертикально, пірнає рідко. Восени утворюють зграї.

Нерозень Аnas strepera. У шлюбному вбранні голова і шия бурі з темними рисками, низ голови. Шия спереду світліші, спина бурувато-сіра, воло темно-буре, з білою хвилястою строкатістю. З води злітає майже вертикально, пірнає рідко. Під час міграції і в місцях зимівлі тримається поодиноко або невеликими зграями. Самець подає носові звуки, подібні до крякання, та свист, у самок голос вищий за тональністю і різкіший.

Багата фауна Почаївського заказника. Досить розповсюджений бобер річковий; численні мишоподібні гризуни - полівки звичайна, темна, чагарникова, пацюк сірий, щур водяний, миші лісова, польова та маленька; є білка. Із зайцеподібних найбільш поширеним тут є заєць-русак. Серед хижаків найчастіше зустрічаються лисиця звичайна, вовк. З парнокопитних тут мешкають свиня дика, козуля європейська, лось.
Зокрема, збір матеріалів про козуль здійснювався шляхом вивчення поїдів цих тварин на території заказника ( протягом року, разом із лісничими держлісгоспу).

Козулі поїдають не все підряд. У березні виходять на випас, де знаходять зимову зелень та рослини з ранньою вегетацією.

Із деревних рослин поїдають - дуб, ясен, осику, сосну та ін. кущові породи -калина, бузина, крушина. Протягом літа листя цих рослин об'їдається повністю. Козулі ніколи не пасуться на суцільних ділянках. Вони вибирають лише окремі, найсоковитіші частини рослин, - листочки, молоді пагони, прикореневу поросль. Суху траву козулі майже не споживають. Вони повертаються до неї взимку і копитять з-під снігового покриву. Взимку добувають з-під снігу жолуді, охоче поїдають верес.

Є в нашому заказнику представники багатої фауни - лосі, які довірилися людям, як справжнім друзям природи. У них немає постійного місця життя. Харчуються болотною рослинністю, зокрема осокою, гілками дерев. Безперервне мігрування лося заболоченими місцями дає можливість уникати переслідування ворогів.

Лише одного Вашого перебування у Висоцьку в казкових урочищах Заріччя чи Полісся буде достатньо, щоб Ви назавжди залишилися в полоні «Поліської Швейцарії», як в народі називають унікальну природу нашого краю.

Алея Слави в парку с.Висоцьк

Фотограф: Малько М.В.

Підтримка: Воробей Микола