Символіка Висоцька  Історія бібліотеки  Природа  Висоцьк - із глибин віків до сьогодення  Установи Висоцька  Духовність. Освіта. Культура  Тисячолітній висоцьк  Особистості краю 
Пункт доступу громадян до офіційної інформації



Повернення символів місцевого самоврядування є не тільки відродженням давньої традиції, а й важливим явищем у формуванні історичної свідомості та культури нашого народу. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади можуть приймати свої герби і прапори. Проведені пошуки не дали змоги встановити, яким гербом користувалося містечко. Тому Українське Геральдичне Товариство взялося за розробку нових символів.

Оскільки давній знак містечка виявити не вдалося, рішенням сільської ради від 31 липня 1997 року № 53 затверджено нові символи. Автори проектів - А.Гречило та Ю. Терлецький.

Герб Висоцька: у синьому полі два срібні горностаї, один над одним.

Прапор Висоцька: квадратне жовте полотнище; на відстані в 1/6 ширини прапора від верхнього та нижнього країв йдуть дві сині смуги (шириною в 1/4 ширини прапора кожна), на яких зображено по білому горностаю, повернутому до древка.

Нові знаки відображають місцеву природу, історичний рід заняття мешканців містечка (полювання та хутрові промисли), його розташування (синій колір у гербі та смуги на прапорі вказують, що містечко омивалося з усіх боків водою, а жовті смуги означають мости та греблі).

Герб вписано у декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про колишній міський статус поселення. Прапор повністю відповідає вексилологічним вимогам та історичній традиції і може застосовуватися з додатковим горизонтальним кріпленням як хоругва.

Рішенням Висоцької сільської ради від 27 лютого 2004 року № 104 відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було затверджено Гімн Висоцька. Текст написав місцевий автор Петро Паливода, а музику -Микола Буткевич.

ГІМН ВИСОЦЬКА

Віками вмиваєшся в славній Горині
У щедрім, веселім, поліськім краю.
Ти крапле барвиста в святій Україні,
Шаную тебе я, як волю свою.

Приспів:
Ти, Висоцьку мій зореносний,
І радість, і щастя моє.
Тут батьків поріг непорослий
І перше кохання моє.

Ти - острів маленький у повені пишній,
Де в хвилях гойдаються завжди човни,
Ростуть у садах твоїх яблуні й вишні,
В молочному цвіті красують вони.

Приспів.
Твій обрій втопає у луках зелених,
Де в лозах співають пісні солов'ї,
А в небі курличчя журавок веселих,
Закоханих в наші озерні краї.

Приспів.
Віками вмиваєшся в славній Горині
У щедрім, веселім, поліськім краю.
Із давніх-давен і до світлого нині
Тебе ми шануєм, як волю свою.
Приспів.

Герб та прапор с.Висоцьк

ВИСОЦЬКА СІЛЬСЬКА РАДА

Площа- 11754,7га.
Населення - 2952 чол.
Центр - село Висоцьк.
Утворена в 1940 році.
Об'єднує територіальні громади жителів сіл Висоцьк, Хилін, а з 1981 року і село Вербівка.
Розташована в північно-західній частині Дубровицького району Рівненської області.

Природні умови

Територія ради - Західне Полісся в складі Верхньо-Прип'ятської низовини.

Річки - Горинь (86 га), Вир (15,4 га), Старий Случ (13,9 га), Ухчища (14,5га), Бистринка(5,1 га), Старина (2,7га), Мала Річка (1,5 га), Серет (1,0 га), Чаква (1,0 га), Струм'є (5,3 га), Горинка.

Озера - 26, в т.ч. Велике Почаївське (58,0 га), Мале Почаївське (7,0 га), Гризаниха (4,5 га), Помарайка (3,7 га), Кривина Велика і Мала (3,3 га), В'юниця (1,2 га), Петрикова Яма (0,6 га), Підсусенська (0,8 га), Вирок (0,7 га), Махніха (0,1 га), Глинища (0,2 га), Посереді (1,6 га), Барцеліха Велика ( 1,5 га), Барцеліха Мала (0,9га), Андрусьове Готлібове (1,0 га), Маргулісова бухта (1,3 га), Велінцове, Пчево (1,6 га), Світина (1,3 га), Переріз (1,0 га), Хаїмець, Осовське, Калінського, Удельча, Радунки.

Грунти -дерново-підзолисті, торфоболотні.

Рослинний світ - характерний для лісової зони.

Ліси - займають 30% площі. Найбільш поширені соснові, сосново-дубові, сосново-березові.

'''Луки - займають 12% площі і зосереджені в заплаві р.Горинь -  болотисті та справжні.

Болота - займають 5% площі - низинні, переходові та верхові.

Тваринний світ- налічує 304 види хребетних, в т.ч. круглороті і риби - 34, земноводні -11, плазуни - 7, гніздові та зимуючі птахи -  186, ссавці - 66 видів.

Природно-заповідний фонд

-   Ландшафтний державний заказник «Почаївський», площа 712га.

-   Гідрологічна пам'ятка природи республіканського значення «Озеро Велике Почаївське», площа 58 га.-    Висоцький дендропарк, площа 1,5 га.
Борейків парк, площа 2,5 га.
Парк дільничної лікарні, площа 5,0 га.
-    Гори Хилінські, площа 105,0 га, повністю заліснені в 1950-х роках, з багатою флорою і фауною. Там розташоване верхове болото «Климчикове» з природними зарослями журавлини дрібнолистої. У кінці XIX ст. відомим мандрівником Владиславом де Монтресором тут вперше було ним зустрінуте таке дерево, як вільха зелена та дуб Quenkus pedunkulata (Wysockiana).

Рідкісні рослини:

Верба лапландська, верба чернична, береза пухнаста, вільха сіра, андромеда, молодильник озерний, звіробій сланкий, осока дводомна, папороть болотна, образки болотні, розривтрава, росичка круглолиста, росичка середня, ситник бульбистий, сфагнум побережний.

Рідкісні тварини:

Лелека чорний, журавель сірий, чапля біла, кіт лісовий, бобер, видра,горностай.
Клімат - помірно-континентальний, середньорічна температура - 6,9 градуса, середньорічна кількість опадів - 680 мм, сніговий покрив.- до 0,20 метра, максимальна глибина промерзання - 0,9 м, напрям вітрів - південно-східний влітку, взимку
- північно-західний.

Рельєф-рівнинно-хвилястий, дещо розчленований, із загальним нахилом у північно-східному напрямку. Абсолютні відмітки поверхні: 54,6 м-137,3 м-46,8 м.

Природні ресурси:

Паливні - родовища торфу загальною площею 1137,5 га.
Лісові - площа лісів - 3952,8 га. Запаси деревини - 483,5 тис.м.куб., в т.ч. держлісгосп - 2939,2 га, КСП - 10134,6 га.
Водні - зайнято 509,2 га.
Земельні - всього сільськогосподарських угідь - 4211,0 га, в т.ч. рілля -1568,0 га, з них меліоровано - 1500,0 га. У користуванні ДП «Висоцьке лісове господарство» - 4844,0 га. У запасі сільської ради - 1085,2 га, в т.ч. рілля - 389,6 га, пасовища - 433,5 га, сінокоси - 140,0 га, землі населених пунктів - 287,9 га.

ДРЕВНІЙ ГРАД ВИШГОРОД

Висоцьк, відомий під назвою Вишгород (Височко), - містечко над рікою Горинь. Своєю назвою воно завдячує високій горі, насипаній людськими руками, на якій колись височів замок. З одного боку Висоцьк омивають води р.Горинь, а з другого - р.Серет, утворюючи ніби острів, який із землею поєднують мости і греблі. З лівого боку, де лежить сам Висоцьк, околиця колись називалась Заріччям, права - Поліссям.

Перша писемна згадка про Висоцьк датується 1005р., хоча археологічні розкопки свідчать, що ще задовго до цього тут вирувало життя. У Києво-Печерськрму Патерику редакції Києво-Печерського архімандрита Йосипа Тризни пишеться: «...третіебогомоліе епископию постави(хь) й придахь к ней городиь сь погостиь в послушаніе й священне й благословенне держати себьвь туровской епископіи: Пинскь,.. Дубровица, Виьсочко... й поставихь перваго єпископа Фьому...».Також багато пам'яток із кам'яного віку розкидано по околицях Висоцька, що свідчить про споконвічне заселення цієї території. З археологічних пам'яток часто можна тут знайти намиста з червоного сланцю. Поблизу Висоцька стояли поселення доби неоліту та бронзи, скотарських племен.

У давнину побережжям Горині володіли слов'янські племена. Околиці Висоцька, заселені, однак, населенням мішаним, були ніби граничною межею, перехідним пасом від роду древлянського до роду дреговичанського. Назва села Грані, поблизу Дубровиці, є саме пам'яткою цих двох слов'янських племен.

Відомо з історії, що вже в XI ст. серед тубільних племен почали ширитися розвоєм удільні варязько-руські князі, згадки про яких розкидані в літописі вже за 1116 р. Русь управлялась удільно, і тому вже тоді на цих захоплених землях князі з династії Рюриків віддавали перевагу своїй території, названій «Погоринські городи», що лежали між Горинню. Серед них були: Городна (Городен - центр удільного князівства на західному березі озера Городенського (тепер болото); нині - с.Городна (колись Городно; городище Залічисько за 2 км на північний схід від села) Столінського району Брестської області Білорусі), де засів на престолі рід Всеволодка Володимировича, який князював тут від 1116 по 1192 pp. (Іпатіївський літопис), далі над Горинню - Дубровиця, Висоцьк (у складі Дубровицького князівства), Степань, Пересопниця, Дорогобуж.

Острівне важкопрохідне положення Висоцька та заплавна діброва давали повну безпеку від несподіваного нападу, і, ніби укріплене природою, містечко могло бути бажаним сховищем для тих, що хотіли в ньому осісти. Тому цілою дубровицькою околицею володіли під кінець XII ст. дубро-вицькі руські князі. Серед них відомий в історії князь Гліб Юрійович, правнук Михайла Святополка, який брав участь у славній переможній Єрельській битві Святослава Всеволодовича в Київському князівстві з половецьким ханом Кобяком. Другий дубровицький князь, Олександр, став не менш відомий своєю смертю в 1224 р. над р.Калка, де русини понесли від монголів кривавий розгром.

Після загарбання Русі монголами відомостей про надгоринські городи і Висоцьк не маємо аж до Литовської доби.

У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ПОЛЬЩІ

Постійні міжусобиці між татарськими старшинами дуже ослабили їх владу на українських землях, і завдяки цьому литовські князі змогли оточити значну частину цих територій.

Війну з татарами розпочав великий князь Ольгерд, син Гедиміна, в 1363 році. Ще завзятішу війну з ними вів Великий князь Витовт. Близько 1400 року орда зреклася своїх прав над Україною на користь Великого Литовського князівства.

У ХУст. Дубровиця вже була коронною волостю, якою від імені господаря управляли намісники. Таким намісником в 1476 р. був князь Мосальський. Невдовзі Висоцьк дістався в дарунок князям Ольгімунтовичам Гольшанським. Висоцьк займав давню територію князя Дубровицького. В нього входить так званий «Дзвін Дубровицький», що означає «парафія, ключ», зі Століна, Сехова (Томашгород), Стріль-ська, Кураша і Висоцька. Немає відомостей про те, якому з князів Гольшанських був подарований Висоцьк і в якому році. Треба припускати, що ці добра міг отримати хіба князь Іван, син Юрія, внук Семена Івановича, званого «Лютий», який був тестем Владислава Ягелли (Нарбут. Хроніка Биховця), а правнук Івана Ольгімунтовича за дорученням князя литовського Вітольда був київським намісником (1379-1401 pp.). Таким чином, рід князів Гольшанських був знатний і до того ж чисто литовський.

Місцевості навколо Висоцька, з огляду на своє положення, були замкнуті й відокремлені, однак завдяки Горині, яка була для торгівлі вигідним шляхом, тут на той час протікало жваве життя й розквітала торгівля. Доказом того є знайдені у Висоцьку та його околицях стародавні римські монети. Але й пізніше Горинь мала для цієї місцевості чимале торгівельне значення, будучи єдиним водним шляхом, який полегшував зв'язок між Литвою та Волинню. Також і для мандрівників, за відсутністю доріг, річка була єдиним шляхом. Саме сюдою в 1486 р. вирушили в дорогу посли від воєводи волоського до московського царя Івана Васильовича (Грозного), про що довідуємося з охоронної грамоти, виданої їм великим литовським князем Олександром Ягеллончиком. Цей шлях був вигідним і безпечним ще й тим, що Полісся вбереглося від татарського нападу хана Мендигирея (1483 p.).

Саме князь Іван Гольшанський, володар великого дубровицького двору, за участь у змові проти короля був страчений у Києві ЗО серпня 1481 р. (Данилович. Скарбець дипломатичний). У нього було двоє синів - Георгій та Юрій. Старший мав у володінні Глуськ, а молодший - Дубровицю. І саме Юрій першим почав писатися Гольшанським-Дубровицьким. За правління цього князя Висоцьк й околиці розвиваються. Села стали осілими, а селяни вибирали в лісу землі під поля. Непродуктивний досі Висоцьк розрісся і став досить великим поселенням. Юрій, якому сподобалась ця місцевість, побудував тут замок і оселився в ньому. Назвав цей замок Вишгородом. Князь був хоробрим лицарем й успішно відбивав напади татар на свої замки під керівництвом князя Костянтина Івановича Острозького, великого литовського гетьмана, одного з найталановитіших полководців того часу, потомка давньої династії українських князів. Костянтин Острозький провів 60 битв із татарами. Найславніший бій із татарами відбувся у 1527 році під Ольшаницею на Київщині. Ще один героїчний епізод стався взимку. Татари рушили на Полісся і дійшли аж до Пінська. Коли поверталися з ясиром, князь Острозький несподівано вдосвіта вдарив по ворогу, так що загарбники не мали часу осідлати коні. Бій ішов у глибоких снігах. Тоді 24 тис. татар поклали свої голови. З полону було визволено 40 тис. бранців. І всетаки, коли князь був відсутній, татари напали на Дубровицю і вщент її розорили.

Князь Юрій був двічі одружений. Перша дружина - Юліана-Іванна Ярославівна, княжна Острозька, друга -Марія, донька князя Андрія Сангушка, маршалка землі Волинської, Володимирського старости. Від двох дружин залишилось велике потомство. В пізніших, спокійних від життєвих завірюх роках відсунувся князь у тінь висоцького замку. Вмираючи, своєю передсмертною волею залишив він дружині до кінця життя (поки не вийде вдруге заміж) замок у Висоцьку з містом і усіма землями, з усіма бенефіціями, які до нього належать, а також двір Велюнь, дворик Струга, село Лютинськ. Заповіт був складений при свідках у висоцькому замку в 1537 р. Князь Юрій Гольшанський-Дубровицький похований у Києві в Пустинському монастирі.

Однак вдові князя Юрія нелегко було вступити у володіння добром, яке залишив їй чоловік. Перешкоджали цьому її пасерби Іван та Володимир (князь Дубровицький). Після тривалої боротьби за спадок княгиня Марія осіла у Висоцьку й тут виховувала дітей.

У цей небезпечний (перед татарськими набігами) час польський король віддає наказ про озброєння замків погоринських городів. Така увага вплинула на розвиток цих поселень. Вишгород, або Висоцьк, у зв'язку з тим, що лежав над «портовою» річкою, почав розвивати торгівлю збіжжям і деревом.

Княгиня Марія Гольшанська-Дубровицька померла в 1553 р. Після її смерті Висоцьк з прилеглими околицями перейшов у володіння до її синів Семена та Андрія. Обоє синів не мали дітей, і після їх смерті рід цей закінчився. За життя (за Бонецьким) Семен був у 1551 р. литовським стольником, але невдовзі, видно, помер, бо вже у 1558 р. його сестри поділили між собою добра брата (розподіл цей є у Висоцькому архіві).

Ключ Висоцький, розкинутий високо над Горинню, Случем, Серетом, належав одній із сестер князя Семена - Федорі, яка була заміжня за Богданом Соломарецьким. Князі Соломарецькі, згідно з Синдиком, який ще й досі зберігається в соборній церкві м.Любеч (Е.Руліковський), походили від чернігівських князів Рюриковичів. Богдан Соломарецький, одружившись із дубровицькою княжною, не осів у спадкових маєтках в околицях Мінська, а в маєтку дружини - Висоцьку. У той час, про який іде мова, Козаччина стала такою потужною силою, що загрожувала не тільки Україні, де виникла, але й Волині та Литві. І хоча Висоцьк своїм положенням був безпечний від ворогів, однак із часом і він не вцілів.

1593 p., пробираючись із Петрикова через Туров на Волинь, Северин Наливайко разом із козаками увірвався у Висоцьк, спустошивши як саме містечко, так і його околиці (із архіву Висоцька). У Северина Наливайка була заклята ненависть до польських панів, викликана тим, що пан Калиновський у Гусятині відібрав поземельне володіння у його батька і забив старого до смерті. Через це він підняв селянсько-козацьке повстання проти шляхетського ладу Польщі.

Восени 1595 року Наливайко відкрито виступив проти Польської корони. Його повстання мало й релігійний відтінок. Бо саме в цей час владики Іпатій Потій і Кирило Терлецький за підтримки короля Сигізмунда без собору поїхали в Рим із проханням підпорядкувати православну церкву в Україні Папі та зі згодою на унію (об'єднання). З допомогою Костянтина Острозького підтримувалося православне благочестя у бідних людей і цим живило повстання Наливайка.

Сином Богдана Соломарецького був князь Іван. Мав дві дружини. Перша - Беата Дольська, друга - Малгожата Лисаковська. Єдиним спадкоємцем Івана був князь Лев Миколай, підкоморій Пінська, а потім смоленський каштелян. За його правління Висоцьк вдруге був спустошений козаками.

У 1613 p., коли Лев Миколай збирався на Сейм до Варшави, п'ять тисяч козаків під проводом Топчина і Шульжина вдерлись у Дубровицю і Висоцьк.

Князь Лев Миколай (за Бонецьким) помер у 1637 р. Мав він сина і п'ять доньок. Княгиня після смерті чоловіка проживала у висоцькому замку.

Висоцьк був розташований на найближчій дорозі з Литви на Волинь. 1636 р. відвідав його князь Альбрехт Радзівіл -литовський канцлер.

Княгиня Соломарецька разом із сином Яном-Владис-лавом у 1639 р. збудувала церкву у Висоцьку. Ян-Владислав у молодості поїхав за кордон, де з відомим Мелетієм Смотрицьким слухав лекції в німецьких університетах. Відомо, що якийсь час Мелетій Смотрицький мешкав у Соломарецьких у Висоцьку. Він у 1610 р. під іменем Ортолога в книзі «Плач східної церкви» скаржиться на втрату найвпливовіших родин, що перейшли в католицизм : «Де дім Острозьких, - запитує автор, - славний перед іншими сяйвом древньої віри? Де родини ... Сангушків, Чарторийських, Соломарецьких, Мосальських і інших, яких порахувати важко? Де славні, сильні, у всьому світі відомі мужністю і хоробрістю Ходкевичі, Сапеги, Воловичі, Паци, Тризни, Горностаї, Гойські, Семашки, Кидреї, Сосновські? Злодії відняли у мене цю дорогоцінну одежу. І тепер наругу чинять над моїм бідним тілом, із якого всі вийшли!». Розповідалося у цьому творі від імені церкви.

У межі широкого Висоцького ключа за князювання Яна-Владислава входили: Висоцьк (замок і містечко), Вороні, Бродець, Річиця Васильова, Лука, Удрицьк, Струга, Вікаровичі, Теребежов, Столін, Городище, Річиця Волоська, Деревня, Глінка. Поблизу с.Річиця Васильова (нинішня Вербівка) знаходиться два великих озера, з'єднаних каналом. У глибині їх можна натрапити на палі дерев, що, ймовірно, були слідом старих прибережних поселень. За місцевими легендами, тут існувала в давнину оселя «Почаїв», яка за гріхи і злочинство жителів запала в землю разом із церквою, а безодню покрили води озера (з однойменною назвою Почаївське). Кожного року на Великдень, як гласить легенда, з глибини озера долинають церковні дзвони і жалібні стогони (Едвард Руліковський).

Князь Ян-Владислав був одружений з Анною Воловичовою. Помер у 1640 р. Був він останнім потомком князів Соломарецьких. Через рік після його смерті пожежа знищила висоцький замок, а з ними згорів домашній архів князів Дубровицьких і Соломарецьких. Спадок після смерті бездітного князя перейшов до його сестер.

1 лютого 1646 р. у висоцькому замку, який вже на той час, видно, був відбудований, відбувся розподіл спадкових добр між чотирма сестрами. Так Анні Євграції з князів Соломарецьких, яка була за Генриком Кашовським, дістались: місто і замок Висоцьк, село з цією ж назвою, фільварок Бродець, с.Удрицьк, Річиця, село і фільварок Миляч, с.Жадінь, село і фільварок Тумень із млином і ставком, села Озера, Єльно, Клесово.

Генрик Каш овський спочатку був волинським мечником, а потім (1649 р.) став віленським каштеляном.

У 1654 р. татарський загін вдерся у Висоцьк, зруйнував містечко, а людей вирізав. Документи свідчать, що під час нападу каштелян Кашовський потрапив у полон, але за величезний викуп у тому ж році повернувся додому. Та вдома, у Висоцьку, був недовго, бо незабаром вирушив у московську експедицію, з якої повернувся поранений. Висоцький замок він не відбудував, а згодом (1655 р.) продав його князю Арнольдові Гедройцу, який у свою чергу продав його в 1664 р. гетьману Запорозького війська Павлові Тетері.

Опустілий від часу нападу татар Висоцьк Павло Тетеря заселив людьми і зробив із нього волость, на фундаменті старого замку відбудував новий.

Павло Тетеря

Павло Тетеря

Коли польський король Ян Казимир наказав схопити Юрка Хмельницького, швагра Тетері, за зраду Речі Посполитої, гетьман Тетеря в Інструкції, яка була дана послові козацькому Іскрицькому, що їхав на Сейм до Варшави, наказував, щоб той просив Сейм про інтернування Юрка до Висоцька, тобто в місце, віддалене від України, обіцяючи, що він і ногою не поворухне ніде, а буде приватне сидіти, молячись до «Пана Бога, як на монаха пристало» (Юрко тоді був ченцем). Про це і дружина Гелена, як писалося далі в Інструкції, «плачучи просить, бо тільки в єдиному братові має надію» (Листи Тетері в збірці Свіджинського).

Серед козаків Тетеря не довго тішився славою. Перед загрозою бунту сам зрікся українського гетьманства. З Чигирина втік у свої поліські маєтки (Висоцьк, Колки, Рафалівку), де перебував деякий час.

У 1668 р. маєтки Висоцька Тетеря записав на заснування колегії єзуїтів у Варшаві. Уклавши з ними угоду, що, доки він житиме, вони платитимуть йому щорічно вісім тисяч золотих. Як бачимо, ще в 1669 р. єзуїти були введені у володіння Висоцьком. Але несподівано Тетеря у тому ж таки році ліквідовує свою домовленість із єзуїтами і продає Висоцьк за шістдесят тисяч злотих Стефанові Пясочинському. Та Пясочинський у визначений строк не сплатив суму, що потягло за собою судовий процес. Уже після смерті Павла Тетері між Пясочинським і єзуїтами почався запеклий спір за Висоцьк. Ще в 1669 р. Пясочинський вигнав єзуїтів з містечка. Тетеря пізніше підтвердив свій продаж маєтків Пясочинському, але в той же час, перебуваючи в Адріанополі, переказав послові Речі Посполитої Висоцькому письмову заяву, в якій говориться, що він і надалі підтримує свій запис на користь єзуїтів (Архів Висоцька). Декрет трибуналу в 1671р. признав право спадкоємства за єзуїтами.

Тим часом виникли нові клопоти. Після смерті Тетері його спадкоємці Шурля та Іскрицький почали висувати свої претензії на Висоцьк. Шурля був двоюрідним братом Тетері, а Іскрицький - його племінником. Почався новий процес. Та Пясочинський хотів дійти згоди з єзуїтами, але вони відкинули цю пропозицію. Справа дійшла до Сейму. Але і там її постійно відкладали. Пясочинський, доки тяглася справа, помирає. І продовжує її його син Єжи. Єзуїти домагаються його вигнання і декрету введення їх у Висоцьк з допомогою військового ескорту, якщо зустрілися б з опором. Таким чином єзуїти з допомогою військового ескорту були введені у володіння цими маєтками. Незважаючи на це, ще довго тяглася суперечка між сторонами, доки в 1700 році Єжи Пясочинський остаточно зрікся своїх претензій на Висоцьк на користь єзуїтів. Справа спадкоємців Тетері тяглася аж до 1742 року, коли декрет Литовського трибуналу назавжди відкинув їх претензії щодо Висоцька, і він остаточно залишився у володінні єзуїтів.

За володіння єзуїтів, а відзначалося воно великим порядком, Висоцьк добре розвивався. З допомогою корчування зробили управні поля і луки, засновували рільничі фільварки, насипали греблі, побудували мости, осушили болота. Сліди їхньої господарської роботи ще й досі помітні. Поруч із замком звели католицький костел.

Висоцьк був розташований на шляху з Литви на Волинь. У 1695 році Кшиштоф Завіша, воєвода мінський, автор відомих спогадів, виданих І.Бартошевичем, проїжджаючи з Бердичева до Мінська, затримався у Висоцьку. Литовський шлях проходив через Бережницю, Дубровицю, Висоцьк і Давидгородок.

10 березня 1710 року на свято Іоахіма приїхав до Висоцька пінський єпископ Кульчицький, який відправляв службу у церкві Удрицькій. До цієї церкви масово прибували віруючі, щоб поклонитися чудотворній іконі Божої Матері.

У 1773 році орден єзуїтів буллою Клементія XIV був ліквідований, а всі земельні добра, які йому належали, перейшли у володіння Речі Посполитої, і невдовзі на Сеймі в 1775 році їх призначено для громадського виховання і доручено догляд за ним комісії освіти.

Гродненський Сейм у 1793 році призначив більші права цій же комісії. В результаті пропозиції комісії Сейм встановив дві комісії (одна - для Корони, інша - для Литви), так звані роздавальні, для розпорядження і орендування добр. Ці комісії прийняли за основу віддати маєтки тільки осілим громадянам не шляхом аукціону, а більшістю голосів членів комісії відносно ціни, яка була вказана ревізорами. Той, хто купував, зобов'язувався дати запоруку, що не буде мати заборгованості, а також платити процент «чверть і пів від ста» від встановленої суми в двох частинах наперед.

У 1774 році роздавальна комісія віддала Висоцьк у володіння Ігнацу Вигоновському, підкоморію Брест-Литов-ського воєводства (Архів Висоцька).

У 1778 році Висоцьк отримав в оренду від Вигоновського Матеуш Бутримович, поміщик із Кристинова під Пінськом. Саме він допомагав князю Огінському у копанні каналу для поєднання річок Польщі і моря, а цим самим і Прип'яті з Німаном і Балтикою. Ще й сьогодні цей канал називається Огінським. Це він проклав так званий Волинський тракт, насипаючи вал через котловину Прип'яті, а далі суходолом аж до Висоцька і Дубровиці.

Після скасування єзуїтів, 20 січня 1774 року був проведений перепис маєтків Висоцька його адміністратором Андрієм Терлецьким. З цього перепису довідуємося, що замок стояв на невеликій горі над рукавом Горині. Від в'їзду у місто до замку вів міст над ровом, який оточував увесь замок. Замок складався з кількох будинків, тобто з головної резиденції і флігеля. В головній резиденції вікна були обрамовані оловом, печі викладені зеленими кахлями. Далі - кухня, холодильня, приміщення для сушіння риб, стайня і пивний бровар. Неподалік замку, над призамковим каналом, стояв католицький костел з тесаного дерева, покритий гонтою, з двома вежами, а всередині - з трьома вівтарями.

Тут же, навпроти костелу, церква з тесаного дерева, покрита гонтою, з чотирма роговими куполами, а п'ятим, великим, посередині. В церкві було п'ять вівтарів, а поруч церкви -дзвіниця. З іншого боку укріпленого валу - овочеві городи і фруктові сади. Озброєння замку становило п'ять гвинтових мушкетів, шість коротких мушкетів, два карабіни, три залізних гармати. З опису бібліотеки, залишеної єзуїтами, бачимо, що вона забезпечена була переважно теологічними книгами. Серед рукописів була книга, яка розповідала про дива Божої Матері в Удрицькій церкві. У самому містечку Висоцьку було 83 будинки, в яких проживало 83 господарі, 134сини,41 родич. Було 122воли, 42коні. У містечку проживало 7 жидів, які платили дворові так званий чинш у сумі 16 злотих. Городяни і ті, що мешкали на дворі, платили по 6 злотих з постійної луки і мусили відробляти панщину по два дні на тиждень у фільварку Бродець і 12 днів під час жнив, а допомагали їм при цьому піддані з інших міст, які належали до цього фільварку. На облаву під час полювання повинні були виходити всі.

Під час перепису у маєтках Висоцька записано, що в селі Підвисоччя - 40 будинків, Тумені - 25, Жадені - 20, Річиці - 15. Очевидно, у той перепис не входили боярські двори. В селі Удрицьк було 43 доми, Міляч - 25, Озерах - 45, Єльні (давнє Гнойне) - 16. Висоцькі села розкинулись на 11 миль. Навколо Висоцька були надзвичайно зручні умови для полювання на дикого кабана, лося, рись і ведмедя. Було багато бобрів. У переписах замкових господарських знарядь є аж 31 бобровий капкан. Ще й сьогодні можна зустріти хатки бобрів. У ті часи тутешні річки і озера були повні риб.

ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОГО ДВОГОЛОВОГО ОРЛА

Висоцьк споконвіку належав до Литви у складі Брест-Литовського воєводства Пінського повіту. Після поділу Польщі його приєднано до новоствореної Мінської губернії, а в 1805 році разом із Дубровицею приєднано до Ровенського повіту Волинської губернії.

Після смерті Ігнація Вигоновського, брест-литовського підкоморія, його сини Ян, Казимир, Віцентій, Еліан, Павел і Юзеф отримали у спадок Висоцьк. У зв'язку з тим, що ці маєтки згідно з законом не можна було ділити, Павел, заплативши своїм братам відповідну суму, став єдиним власником цих земель. Але він же 20 січня 1805 року в Києві переписав маєток у вічне володіння Вацлаву Борейку, тодішньому маршалкові шляхти Ровенського повіту, який був в історії провінції відомою особою. Був він опікуном крайової освіти, як член освітньої комісії, і почесним наглядачем світських шкіл протягом 40 років, а також взірцевим урядовцем. Прикрашає Висоцьк парк, закладений Борейком під час проживання у містечку. Він приєднав до Висоцька Підвисоччя, що стало приміською вулицею. Розселяв людей у своєму маєтку. Заснував голландську колонію, яку розмістив на землях свого маєтку і назвав Софіївкою за іменем своєї доньки з Борейків Руліковських. Виділив колоністам значну кількість луків. Голландські колоністи займалися розведенням великої рогатої худоби, коней, виробництвом сирів.

Від Вацлава Борейка перейшов Висоцьк у власність Руліковських. Володіли вони 51 тисячею десятин орної землі, в т.ч. лісів і сінокосів 30449 десятин і 443 сажні.

Місцеві жиди займалися торгівлею ягодами, грибами, які росли в лісах у великій кількості. Щороку відправляли по воді цілі каравани з продуктами до золотоверхого Києва та Одеси.

Висоцьк віддалений на 1 ЗО верст від Рівного і на 3 версти від станції Висоцьк Поліської залізниці (Віленсько-Ровен-ської). Містечко має свою церкву Пресвятої Богородиці, народну школу, жидівську божницю і Головне правління (волость). Тут відбувається 5 ярмарків на рік, в основному сільськогосподарських знарядь і плодів. Гміна (волость) охоплює 16 місцевостей, які мають 518 будинків і 5184 мешканці. Селянам надано право земельної власності на 13560 десятин орної землі. Також у межах гміни є 53142 десятини великої земельної власності і 385 десятин церковної. Вся територія гміни охоплює 67087 десятин земель (7776 орної) і має 7768 мешканців.

З архівних документів дізнаємося, що на середину XIX ст. Висоцьк складався із власне містечка Висоцьк (37 дворів, 130 чоловіків та 104 жінки), вул. Задвурської (15 дворів, 53 чоловіків та 56 жінок) та вул. Підвисоччя (38 дворів, 89 чоловіків та 85 жінок).

На той час у Висоцьку проживало багато євреїв, і кількість їх невпинно зростала, тому влада була змушена вдаватись до радикальних дій. Зокрема волинський губернатор циркуляром від 8 листопада 1882 року за № 3191 розпорядився про виселення тільки що поселених євреїв із сіл та хуторів у тижневий термін. Була на той час ще й проблема сектантів-штундистів. З'їзд Волинської єпархії у 1880 р. спроектував підготовчі заходи для боротьби зі штундистами. Крім національної, релігійної, існувала ще й господарча проблема. В «Урядовому віснику» були опубліковані звіти про чуму рогатої худоби в 10 повітах Волинської губернії, зокрема й у Ровенському, до якого належав і Висоцьк.

Динаміка росту Висоцька прослідковується з роками. Якщо в 1845р. було 90 селянських дворів, то вже у 1891 р.їх налічувалося 155 (620 чоловіків та 596 жінок) та 32 двори військових (129 чоловіків та 137 жінок). А в 1912р. стало 344 двори та 2776 жителів (разом із с. Річиця).

За соціальним станом Висоцьк був селянським містечком. Дворів на 1907 р. налічувалося 217. У них проживало 951 чоловік та 940 жінок. Військових же дворів було 12 (48 чоловіків і 49 жінок), а міщан всього 5 дворів (21 чоловік та 29 жінок).

Адміністративне Висоцьк поділявся на містечкову управу та волосне управління. До містечкової управи належав центр Висоцька, до волості - вулиці Підвисоцька, Задвур'є, Містечкова. Основне населення складали українці та євреї. Євреї заселяли центр містечка, займалися кустарним виробництвом, зокрема виробленням шкур, чоботарством, столярством, торгівлею.

У Висоцьку був цегельний завод, лісопильня, обидва закрились на початку XX століття. У центрі височіла єврейська синагога, православна церква, монополька, корчма, дільничний поліцейський пост, церковнопарафіяльна школа. Населення становило близько 5 тис. чоловік, з них письменних - всього 3%.

Населення жило в тяжких умовах, землю обробляли вручну, плуги та борони у більшості хліборобів були дерев'яні. Найбідніші селяни змушені йти на заробітки, на сплав лісу. Височани жили в курних дерев'яних непобілених хатах, які освітлювалися лучиною. Гасові лампи мали тільки поміщик та піп. Тому й не дивно, що в революцію 1905-1907 pp. висоцька біднота брала активну участь у боротьбі проти місцевого поміщика полковника Ісакова. Особливо активно виступили селяни Висоцька в 1909 p., коли в сутичці з поліцією і черкесами з особистої охорони Ісакова був поранений селянин Олімпій Щур. Зафіксовано також у документах бунт в с. Річиця, що поблизу Висоцька, все проти того .ж поміщика Ісакова, події якого описав Гофман у статті «Аграрні безпорядки з кривавим результатом».

НАТХНЕННІ РЕВОЛЮЦІЄЮ

Революційні події 1917р. викликали у височан-бідняків нове піднесення духу. Вісті про Лютневу революцію 1917р. принесли моряки Балтики і солдати-фронтовики, котрі прибули в містечко. У Висоцьку організувався революційний комітет і комітет незаможних селян, до складу яких увійшли: Нагорний Андрій, Кухар Павло, Дубатовка Павло, Дубатовка Максим. Військову владу у Висоцьку очолив колишній фронтовик Степан Мусієвич. Комнезам розподілив панське майно поміж селянами-бідняками.

Після укладення Брестського мирного договору, коли до влади прийшла Центральна Рада, у Висоцьк із загоном німецьких військ прибув керуючий маєтком Котович. Було заарештовано декілька комітетчиків, однак революційний рух селян не був зломлений.

У кінці 1918 р. у Висоцьку організовано партизанський загін у складі 32 чоловік на чолі з Нагорним Андрієм. Цей загін встановив у містечку радянську владу, роззброїв поліцейські групи в с. Теребежов та в маєтку князя Радзівіла в с.Маньковичі, організував ревком у м. Столін. Головою ревкому був призначений житель Століна П.Розанович.

Висоцький загін брав участь у Дубровицькому збройному повстанні, що відбулося 21 листопада 1918 року, і допоміг відновити радянську владу у містечку. У Дубровицькому повстанні взяли участь близько 10 тис. трудящих.

На початку 1919р. Висоцький партизанський загін влився у І Дубровицький комуністичний полк (командир М.Я.Лясковець). Полк встановив зв'язки з частинами Червоної Армії, що наступали. 21 січня 1919р. на станцію Домбровиця прибули перші частини Червоної Армії, які доставили повстанцям від московських робітників зброю, одяг, літературу. Через кілька днів повстанці разом із червоноармійцями перейшли в наступ і оволоділи залізничною лінією Домбровиця-Сарни та частиною залізниці Київ-Львів.

На допомогу повсталим прибув з Москви уповноважений ЦК РКП(б) О.М.Ільїн. Під його керівництвом за участю Волинської губернської підпільної парторганізації була створена Військова рада повстанських комуністичних військ Білорусії і заходу України.

1-й Дубровицький комуністичний повстанський полк було переформовано в регулярний 21-й Волинський Український Радянський полк як складову частину Червоної Армії. Влітку 1919р. Червона Армія визволила Дубровицю. Однак радянська влада тоді проіснувала недовго, до серпня. Більшовики пішли у підпілля. 10 липня 1920р. 172-а бригада 58-ї дивізії 12-ї армії визволила Дубровицю. Проте у вересні почалася польська окупація.

Андрій Федоренко

В період революційних подій я вчився в училищі м. Сталін, бо двокласне училище у Висоцьку у зв 'язку хз війною було закрито. В наших місцях була лінія фронту і Сталін був прифронтовим містом, в якому дислокувався понтонний батальйон російської армії.

В кінці лютого 1917р. прийшла телеграма, що царя скинули. По закінченні училища я повернувся у Висоцьк і з липня 1917 р. працював у Висоцькому волосному революційному комітеті помічником секретаря, разом з Сидорчуком Денисом. У 1918р. я взісе працював секретарем земельного відділу волревкому, головою якого був Лукашевич Назар. У Дубровицькому збройному повстанні брала участь і Висоцька волость. Керівником загону від Висоцька був Нагарний Андрій Сидорович. Серед учасників повстання були Кухар Павло, Черкас Трохим Матвійович, Боровик М. В. та інші. Після повстання вони у складі стрілецького полку рушили на Видібор і не повернулися у Висоцьк.

В 1920 році я працював секретарем комітету незаможних селян Висоцька, головою якого був Макаревич Іван Романович.

У Висоцький волревком надходило багато літератури, якою я зачитувався і яка сформувала мій світогляд.

ЗНОВУ ПІД ПОЛЬЩЕЮ

За Ризьким мирним договором, у 1921 р. Висоцьк у складі інших західноукраїнських земель потрапив під владу шляхетської Польщі. На той час він належав до Лунінецького повіту Поліського воєводства (сучасна Брестська обл.). 6 грудня 1922 р. із Березовської, Доброславської, Плошницької, Столінської, Теребежовської, Хорської гмін (волостей) Лунінецького повіту та Висоцької гміни Сарненського повіту був організований Столінський повіт. Столінський повіт був одним з найвідсталіших в економічному плані районів Полісся. Особливо тяжке становище було в Березовській та Висоцькій гмінах. Зокрема заробітна плата робітників за день становила 70 грошей - 1 злотий, в той час, як кілограм хліба коштував 34 гроша, літр керосину - 35 грошей.

Не кращим було становище селянина. У Висоцькій гміні розміщувалося 9 поміщицьких маєтків. Найбільша кількість землі, 18188 десятин, належала графу Броель-Плятеру, поміщикам Хруловим - 19533 десятини. Обслуговувало ці маєтки 136 робітників.

Через бездоріжжя, відсутність будь-якої медицини (тільки в 1934 р. у Висоцьку запрацювала аптека) на території Висоцької гміни процвітала антисанітарія та епідемічні хвороби.

Стан освіти та культури залишався таким же низьким. Мовою навчання була польська. Із 164 учителів на 1928 р. 159 - поляки. До 50% населення було неграмотним. У Висоцькій гміні в 1928 р. функціонувало 8 однокласних, 5 двокласних, 1 трикласна, 1 чотирикласна та 1 п'ятикласна школи. У них навчалося 1793 учні, викладали 29 учителів.

На поневолених землях тривала постійна боротьба трудящих. Із тих учасників партизанського руху 1918-1919 pp., хто залишився живим, у 1924 р. у Висоцьку було створено осередок КПЗБ, у який входили: Дворецький Степан, Федоренко Андрій та інші. Одночасно був створений і комсомольський осередок. Першими висоцькими комсомольцями були: Маєвський Григорій, Малько Самійло, Макаревич Гнат.

Висоцький підрайком складався із 5 чоловік. Підпорядковувалися йому 3 осередки в містечку Висоцьк (Задвур'є, Містечкова, Підвисоцька), в селах Річиця, Пузня, Лудинь, Рудня, Золоте, Бродець, Хилін, Жадень. Висоцький підрайком відзначався особливою активністю. Часті арешти не змогли припинити його діяльності. Він був ліквідований у 1926 p., а вже наприкінці року знову відновлений. 1928 року знову розпущений, а у квітні 1929 року знову ж таки відновлений. Ліквідація була ще в 1932-1935 pp. Після 1934 р. у Висоцький підрайком часто приїздять партійні інструктори, внаслідок чого його робота активізувалася. Часто проходили партійні зібрання і конференції, на яких збирали кошти на користь революційних військ Іспанії. Комуністами проводилася антиподаткова агітація. Під впливом цієї агітації селяни рубали і поміщицькі, і державні ліси, відмовлялися від гасіння лісових пожеж. Комуністи та комсомольці Висоцька виступали проти полонізації дітей у школах, проти польських вчителів. 11 листопада 1935 р. молодь с. Річиця відмовилася співати державний гімн. У 1937 р. Висоцький підрайком був ліквідований.

Боротьба висоцьких підпільників стала яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Ось що згадують учасники тих буремних подій:

Самійло Малько

«У жовтні 1920 p., після відступу Червоної Армії з-під Варшави, наш район був знову окупований польськими військами Пілсудського. Уряд Польщі на окупованих територіях проводив тотальну полонізацію. Імперіалістичну політику польської держави висловив міністр освіти Червінський: «Польська історична місія на просторах від Балтики до Чорного моря». Ось чому очистити «креси всходні» як майбутній плацдарм військових дій проти СРСР було одним із головних завдань окупанта.

Тільки в одному Висоцькому районі було засуджено до ув 'язнення в Картуз-Березі й виселення з прикордонної зони 7 чоловік, убито - 1, повішено - 3, померло у тюрмі й після виходу з неї - 4 чол., десятки комуністів (у тому числі і я) пройшли через катівні Сталінської дефензиви та тюрми».

Федір Пирішко

«У серпні 1921 р. партизанський загін під керівництвом М.Вишневського здійснив наліт на містечко Висоцьк. Партизанський загін, озброєний рушницями, двома кулеметами та гранатами, обстріляв споруду поліцейського постерунку і направився в містечко Теребежов.

І Дубровицька партійна конференція КПЗБ відбулася в кінці травня 1924 р. Висоцький партійний осередок представляли Степан Дворецький та А.Федоренко. Конференція обрала Цубровицький районний комітет КПЗБ, до якого увійшли: Г. Новак, Н.Секо-Бебес, Ф.Пирішко, Л.Цуприк, С.Дворецький, К. Подолянко, Н.Свчук. Мене обрали першим секретарем.

У Висоцьку відбулася кущова конференція КПЗБ у хаті С.Дворецького. Висоцька партійна організація за своїм складом була великою і бойовою.

Після виходу з тюрми я зв'язався із С.Дворецьким, активний учасником повстанського руху 1918-1920pp. Це був стійкий більшовик. Разом ми розробили конкретний план побудови партійної та комсомольської організацій. За короткий час у Висоцьку виникла міцна партійна та комсомольська організації, до складу яких входили такі комуністи: С.Дворецький, А.Федоренко, І.Макаревич, Л.Малько, А.Войнарович, М.Левін, А.Садовниктаінші. Очолив партійну організацію С.Дворецький, комсомольську - С.Малько, полум'яний революціонер, секретар окружкому комсомолу, член ЦККПЗБ, багатолітній в 'язень фашистської тюрми, генерал, проживав у Варшаві.

Були створені партійні осередки в селах Пузня (секретар Х.Хомич), Річиця (Н.Бруцький), Лютинськ (Пупенко), Велюнь (Г.Нестерчук), Хочин (Леоновець), Бродець, Тумень, Жадень, Озери (А.Діжурко).

С.Дворецький входив до складу Дубровицького підпільного райкому КПЗБ. Із ростом і зміцненням Висоцької партійної організації за рішенням Пінського ЦК КПЗБ Висоцька парторганізація була виділена як самостійна районна організація, секретарем якої обрано С.Дворецького.

Після арешту членів райкому -Дворецького, Макаревича та інших - був утворений новий райком у складі А. Федоренка, М.Левіна та Л. Малька.

Висоцька парторганізація провела ряд масово-політичних кампаній: проти білого терору, за амністію для політув'язнених, проти комасації та ліквідації сервітутів, розгорнула широку кампанію під час виборів у польський сейм.

Проведена велика робота з утворення МОПРА, мопрівських гуртків. Проводилася широка акція за амністію для політичних в'язнів. Під вимогою за амністію зібрано тільки у Висоцьку 325 підписів; 48 кг сала, ковбаси. Збирали хліб, тютюн, теплий одяг, взуття, гроші, котрі відправляли в Пінськ, в окружний МОПР.

У 1928 р. Висоцька партійна організація провела широку кампанію під час виборів у сейм. Незважаючи на страшний терор, трудящі віддали свої голоси за комуністичний список № 14 - Робітничо-селянська єдність і №19 «Сельроб-Лєвіца». Про це свідчить заява коменданта поліції Поткальського на одному виборчому окрузі під час підрахунку голосів: «Я докладу всі свої сили і залізом та вогнем викорчую комуністичне гніздо у Висоцьку».

Висоцька парторганізація проводила вперту і довгу боротьбу проти куркульської політики уряду на селі - комасації (виділення на хутори) і ліквідації сервітутів (загальних пасовищ). Пропагувала партійне гасло: «Земля - без викупу для селян».

Був дуже жорстокий опір поміщикам і куркулям, які з допомогою поліції намагалися провести комасацію та ліквідацію сервітутів. У результаті урядові із 16 січ вдалося провести комасацію лише в 3 селах.

У 1928 р. посилився терор, пацифікація. Був нанесений черговий удар по партійній і комсомольській організаціях.

На районну конференцію проник провокатор Кузьма Коляда із с. Озери, який видав поліції всіх учасників. Були заарештовані: А.Федоренко, А.Войнарович, М.Левін, Л.Малько, М.Сидорчук. Із с. Річиця арештований Назар Бруцький, із с. Озери - Г. Комар та Костюкевич. Л. Малька та трьох інших комуністів засудили до чотирьох років тюрми, інших звільнили.

У цей час були виявлені ще два провокатори - Т.Рожко і М.Гром, які в поліції налякалися і погодилися співпрацювати з нею.

Але ні тортури, ні тюрма не могли зломити прагнення комуністів до боротьби. Вийшовши на волю, товариші А.Федоренко, С.Дворецький, М.Левін, А.Войнарович, І.Макаревич відновили партійну організацію і продовжили роботу.

У серпні 1932 р. знову був нанесений сильний удар по Висоцькій парторганізації. Проводилися масові арешти партійних активістів по всіх селах. У цей час поліція підступно вбила С.Дворецького і поранила Т. Мишковця. Похорон С. Дворецького перетворився у масову демонстрацію протесту проти розстрілу й кривавого терору.
Невдовзі була відновлена Висоцька партійна організація. Обрано новий райком, до складу якого увійшли: Л. Малько, І. Черкас, І. Щур, М. Боровик, О.Ромаш із Пузні.

У червні 1934 р. поліція нанесла черговий удар. Було заарештовано 65 комуністів і комсомольців, до яких застосовували дикі тортури. Від побоїв помер у Луцькій тюрмі комсомолець Ф.Козубовський, загинули також І. Щур та М. Савончук. Багато було засудженоно до чотирьох років ув'язнення (І.Черкас, І.Багорний, А.Мосійчукта інші).

У 1937 р. комуніст Т.Садовник знищив двох шпигунів - Антона Щура та Никифора Дулю, котрі на суді на нього свідчили. У зв'язку з цим було заарештовано 15 комуністів. Суд засудив Т. Садовника до смертної кари (вирок виконано). А Л.Малька засудили до 10років, Подуна - до 8років, Ромаїиа - до б років каторжної тюрми.

Але, незважаючи на арешти, парторганізація у Висоцьку жила і діяла. На місце заарештованих товаришів приходили нові комуністи, які продовжували рішучу боротьбу проти режиму Пілсудського.

У зв'язку з ростом парторганізації Пінський окружний комітет КПЗБ укрупнив Дубровицький район. У 1926 р. був створений самостійний Висоцький район.

У Висоцьку організовувалися страйки дрібних майстерень чоботарів, швейників.

Селяни Висоцької гміни і далі чинили жорстокий опір комасації та ліквідації сервітутів. Вони проганяли з полів землевпорядників і куркулів. У Висоцьку селяни обрали делегацію і відрядили її у староство та міністерство. Очолив цю делегацію Микита Малька і його син Самійло. По всій Висоцькій волості комасацію вдалося провести в трьох селах, і то лише там, де не було комуністів».

Андрій Федоренко

«З липня 1917р. працював у Висоцькому ревкомі помічником секретаря, зі мною разом працював Денис Сидорчук. Потім був секретарем земельного відділу, головою якого був Назар Лукашевич, з яким їздили по селах Висоцького району і розділяли поміщицьку землю міме селянами-бідняками. У 1920р. працював секретарем комітету бідноти, головою якого був Іван Лукашевич. Під час Воробинського повстання активну участь брав і Висоцький район (Андрій Нагарний, Павло Кухар і Трохим Черкас). Після Воробинського повстання вони зі своїм загоном пішли на станцію Видибор Білоруський, звідки не повернулися Кухар, Боровик і Циганенко».

Лука Малько

«Населення Висоцького району, крім комуністичної преси, передплачувало газету «Наше життя» - орган «Сільроба», котра видавалася в м.Холм Люблінської області, а також «Село» - орган «Сільроба-лєвиці».

УВисоцьк приїхав посол К. Пелехатий. Поліція не дозволила робити мітинг під відкритим небом. Наша комуністична організація знайшла велику селянську хату. На збори прийшло більше 200 чоловік. Поліція хотіла розігнати народ, але Пелехатий вніс протест проти сваволі поліції. Збори відбулися. Після виступу Пелехатого було прийнято резолюцію, яка відображала протест і невдоволення народу проти утисків національних меншин урядом Пілсудського.

На одних зборах у Висоцьку колишні куркулі Пархомовичі, Дундичі, Рожки та інші виступили за комасацію. Біднота Висоцька під керівництвом комуністичної організації виступила проти комасації, вимагаючи землю без викупу.

Височани користувалися так званими сервітутними правами. Польським поміщикам така справа була невигідною. Уряд Пілсудського приступив до ліквідації сервітутів взагалі та зокрема у самому Висоцьку. Наша комуністична організація повела народ на захист своїх сервітутних прав. Боротьба за сервітути тяглася більше двох років (1927-1929 pp.). Земельний комісар виділив для височан земельний наділ поблизу с. Рудня, самий пісок та болото за 9 км від Висоцька. Одночасно хороші випаси, розташовані поблизу Висоцька, були продані заможному селянству.

Наша комуністична організація вирішила відправити до Пілсудського делегацію. Делегатами було обрано Йосипа Мосійчука, Андрія Садовника та Микиту Малька. У 1928р. делегація виїхала до Варшави. Але у міністерстві її навіть близько не допустили до кабінету Пілсудського. Зустрів делегатів керуючий Висоцьким маєтком і сказав, що з їхньої скарги нічого не вийде. Так ні з чим і повернулися додому. А в 1929р. сервітути були ліквідовані.

У Висоцьку в 1933-1934 pp. через договір із поліцією конфідент (агент) Антон Щур підпалює хлів свого рідного дядька Сидора Щура. Наша комуністична організація своєчасно викриває підступний замисел і сповіщає про нього населення. Громада Висоцька вимагала від повітового старости притягнення Антона Щура до відповідальності за підпал, після чого А.Щур був суворо покараний шістьма тижнями арешту умовно».

Ось ми і перегорнули славну сторінку звитяжної боротьби висоцьких комуністів проти польських окупантів. Окупант - він завжди окупант, незалежно від національності, тому нема сенсу когось вигороджувати, а когось втоптувати в багно. Для нас - українців - вони однакові: що поляк, що москаль, що німець. І треба ще порівняти, хто більше шкоди завдав нашому народові. Людей, які борються з оккупантом  за своє національне визволення, називають повстанцями, героями. Але аж ніяк не бандитами. Потрібно насамперед бачити ідею, а не її виконавців. А провокаторів, зрадників вистачало на будь-якому історичному відрізку, вистачає і зараз. Мірилом завжди і всюди повинні бути незмінні критерії вічних цінностей людського суспільства - честь і совість, патріотизм. Бо жити на певній території і не бути її патріотом - це, за медичною термінологією, патологія (відхилення від норми) або ж просто ненормальність. Тому потрібно з однаковою шаною ставитись до тих, хто боровся і протии польського окупанта, і проти окупанта-москаля, і протии німецького окупанта. Історія ж не чиясь, а наша, і її потрібно поважати, якою б гіркою вона не була.

РАДІСНИЙ ВЕРЕСЕНЬ

На Західній Україні та Західній Білорусії назрівали об'єктивні та суб'єктивні передумови пролетарської революції. Вирішальним став вересень 1939 р.

1 вересня Гітлер напав на Польщу. У результаті військової катастрофи німецькі війська вийшли на лінію Львів, Люблін, Брест, Білосток. Уряд Польщі ганебно втік у Румунію. Польська держава перестала існувати. Настав час виправити несправедливість Ризького мирного договору 1921 р.

19 вересня звістка про перехід Червоною Армією кордону викликала народне повстання у Західній Білорусії та Західній Україні. Ще до приходу Червоної Армії почалася соціалістична революція. Повсталий народ під керівництвом місцевих комуністів негайно приступив до роззброєння залишків державного апарату. Виникли революційні комітети й тимчасові управління як органи революційної народної влади, була організована збройна сила цієї влади - Робітничо-селянська Червона Гвардія. Не чекаючи рішення Народних Зборів, була проведена конфіскація поміщицьких і церковних земель та передача рухомого й нерухомого майна трудовому селянству, націоналізація капіталістичних підприємств, встановлений революційний порядок.

Великим торжеством і святковою маніфестацією волевиявлення народу були вибори в Народні Збори та їх робота. У Західній Білорусії Народні Збори в Білостоці 28 листопада одноголосне проголосували за радянську владу, за конфіскацію поміщицьких земель (з декларацією виступив височанин Самійло Малько), націоналізацію капіталістичних підприємств і приєднання до БРСР.

Самуїл Малько

Від Висоцька і Бродця делегатом Народних Зборів Західної Білорусії був обраний я, причому одноголосне. Дівчата принесли мені червону пов'язку по приїзді з Варшави.

В Білостоку (тепер Польща), саме там проходили збори, я поставив питання про приєднання Висоцька до України на одностайне прохання височан. У Висоцьку я був обраний головою Висоцької волості.

У листопаді стало відомо, що колоністи виїжджають. Разом із зоотехніком підрахували кількість худоби у німців. Спочатку виникла думка закупити цю худобу. В той час у Висоцьку був маслозавод, де виготовляли масло під назвою «Масло з Висоцька над Горенем». Поїхав до війта Литвина на Хилін, де він жив, ми були знайомі, і заговорив про купівлю корів. Він запропонував безкоштовно 2-3 голови, я відмовився, бо закупівлю хотів зробити для громадського господарства, гроші ми мали польські конфісковані, дія яких буде до нового року.

Ми зібрали збори колоністів на колонії, я розповів про Гілера і його звірства в Чехословаччині та Польщі. Учасники зборів погодилися на мою пропозицію. Це було взимку. Зробили офіційний опис худоби та сіна.

В Століні постановили забрати сіно у Висоцьку. Я не послухав і наказав Козубовському Марку (він відповідав за охорону порядку) не випускати жодної підводи з сіном. Все, що належало Плятеру, наказав я ділити тільки через сільські ради. Для контролю об'їздив всю Висоцьку волость.

По приїзду державної комісії з переселення німців у Висоцьк плату за худобу відмінила держава.

Зібрав батраків, які працювали у німців, і попередив, щоб виконували всі роботи з догляду за худобою, бо вона буде їхньою.

Зібрав височан з підводами. Вони завезли німців на залізничну станцію в Удрицьк. За старшого на колонії був Малько Лука Степанович.

Зібрали офіційні збори, на яких я розповів, що таке колективне господарство, тут же обрали ініціативну групу зі створення колгоспу. До неї ввійшли: Малько Микита, Нагорний Федір, Малько Лука. Основу колгоспу склали колишні батраки, і почали закликати в господарство інших.

З 1 січня 1940 року були створені органи влади Висоцького району. Першим секретарем Висоцького райкому КПУ став Козюра, головою райвиконкому Кабак Іван Павлович. Головою сільської ради обраний Макаревич Іван Романович. Почали господарювати колективно в сільськогосподарській артілі ім.Леніна. 50 голів корів виділили для Сварицевич і ще частину худоби передали в Сорочинський радгосп.

З 1 січня 1940 р. тимчасові революційні органи влади були перетворені в ради, а керівну роль взяли у свої руки партійні районні та обласні комітети.

Почався бурхливий розвиток. Був уточнений згідно з Указом Верховної Ради «По населених пунктах і прилеглих угіддях» кордон між УРСР і БРСР (членом комісії був Самійло Малько). У березні 1940 р. відбулися перші вибори до Верховної Ради. Депутатом Верховної Ради УРСР була обрана Хомич Килина, а в грудні 1940 р. відбулися вибори до місцевих рад. Вибори пройшли на високому рівні як організаційному, так і політичному, при дуже високій активності народу.

Радісним вересень був не для всіх. За співробітництво з польською владою були вивезені до Сибіру сім'ї Махна Ігната (7 чол., з них 5 дітей), Дунчича Георгія, Опанасиків, Грома Максима, Жуків; євреїв-височан Гольберда, Лахмана; поляків-осадників Хиліна; німців-колоністів з Софіївки, які виїхали до Німеччини.

Висоцький район, як і вся Рівненщина, ступив на дорогу бурхливого розвитку мирної економіки. Найбільшою подією в районі став початок організації сільського господарства, про що докладніше розповідатиметься в окремому розділі. Усю зиму 1940-1941 pp. велася посилена робота з підготовки до колективізації у Висоцьку. Дотримуючись принципів добровільності, була проведена роз'яснювальна робота серед селянства, яка увінчалася успішною організацією весною 1941 р. трьох нових колгоспів: ім.Ворошилова, ім.Хрущова, ім. Шевченка. Перед початком війни у Висоцьку в основному закінчилася колективізація. Величезну допомогу в організації колгоспів надала Висоцька районна МТС під керівництвом Левченка.

Ворожі елементи намагалися перекрити дорогу селянам-одноосібникам у колгоспи. Влітку у колгоспі ім. Леніна були розкидані листівки, які загрожували смертю за приналежність до колгоспу. Навесні 1941 р. у колгоспі ім.Шевченка підпалили конюшню, загинуло 40 коней. Сторож Пода, який рятував із палаючої конюшні коней, після опіків залишився сліпим. Навесні 1941 р. під час посівної були спроби розтягнути вози в колгоспах ім. Ворошилова та Хрущова. Ці факти засвідчують, що не всі були прихильниками колективізації, і не всі з квітами зустрічали Червону Армію. Були вивезені з Висоцька окремі єврейські сім'ї та сім'ї польських урядовців.

Джерела:

Висоцьк: із глибини віків до сьогодення / упоряд. та ред. Г. Яцута, А. Розанович, Н. Рожко. - Рівне: Волинські обереги, 2005. - 180с.

Авторське право належить Г.Яцуті, А. Розановичу, Н. Рожко.

Підтримка: Воробей Микола