Бережківська ПШБ
СТЕЖКАМИ ІСТОРІЇ СЕЛА  НАША БІБЛІОТЕКА  ВІСНИК ШКОЛИ  КЛУБ ЗА ІНТЕРЕСАМИ "ЗОРЯНИЦЯ" 

Історія села від стародавності до наших днів  Народні умільці  Легенди краю  Духовні храми села 

Духовні храми села

За народними переказами першим релігійним осередком на теренах с.Селець був Свято-Миколаївський монастир. Про його існування вперше письмово згадується  в далекому ХVI столітті в акті поділу маєтків Гарії Гольшанської. Свято-Миколаївський монастир був заснований приблизно в другій половині ХV століття князем Юрієм Семеновичем Ольшанським на одному з островів Горині за 4 км на північний схід від родинного гнізда князів  Ольшанських - Дубровиці (в минулому Домбровиця). Дубровиця у складі Волинської землі була загарбана Литвою у другій половині ХІV століття і стала центром правління  князів Ольшанських, родичів великого князя Литовського Вітовта.

Князі Гольшанські були глибоко віруючими людьми і за свого правління побудували по своїх Дубровицьких маєтках чимало храмів. У 1502 році князь Юрій Гольшанський з Григорієм Глинським і Федором Мстиславовичем потерпіли поразку від татар над річкою Уж біля Овруча. Два князі загинули. Скориставшись відсутністю князя Юрія в Дубровиці татари напали на містечко і сильно його понівечили. Княжій родині вдалося врятуватися. Припускають, що на честь цього чудесного спасіння князь і вирішив побудувати Свято-Миколаївський монастир.

Існує легенда, що якось рибалки помітили як до острівця на Горині водою принесло ікону святого Миколая і скільки вони не відпихали її від берега, вона знову поверталася назад. Про це люди розповіли князю, який вбачав в цьому знак Божий-місце, де побудувати монастир. Цю ікону було розміщено в монастирському храмі, який був названий, як і весь монастир, Свято-Миколаївським. Пізніше виявилося, що ця ікона є чудотворною (зараз ця ікона знаходиться у храмі святого Миколая в Дубровиці).

Острівець, на якому засновано Свято-Миколаївський монастир знаходився серед непрохідних боліт і доступ до нього міг бути тільки по річці Горинь. На півночі від храму знаходились дерев’яні господарські будівлі і келії монахів. На схід від вівтаря храму було розташоване монастирське кладовище, сліди якого ще добре було видно до 70-х років минулого століття. Поруч храму стояла дерев’яна дзвіниця. Монахи вправно займалися сільським господарством, запроваджували в господарстві найновіші досягнення європейської агротехніки, обробітку землі і цьому навчали навколишніх селян. Проте їх головним покликанням залишалася молитва та спокута гріхів.

Князі Гольшанські надали монастирю святого Миколая чимало привілеїв, зокрема виділили монастирю значні земельні ділянки, дозволили ловити рибу в Горині, збирати продукти лісу, подарували с.Селець, що знаходилося в одному кілометрі від монастиря. Монастир вважався родинним, на його кладовищі поряд з монахами покоїлись члени князівської родини і їх вірних слуг. Крім того, Гольшанські дарували храму чимало прикрас і церковних атрибутів.

22 травня, в день перенесення мощів Миколая Чудотворця,  у храмі відбувалися урочисті Богослужіння, на які сходилися паломники з близьких та далеких сіл.

У ХVІ столітті Західну Україну підкорили поляки. Вони впроваджували свої адміністративні, судові та економічні закони, намагалися нав’язати свої релігійні вірування українцям. Згідно Берестейської унії 1596р. частина православного духовенства підкорилася католицькому Ватикану, зберігши православний обряд. Спадкоємці роду Ольшанських також стали католиками і перестали підтримувати Свято-Миколаївський монастир. Монастир став занепадати, а його храм перейшов до громади с.Селець. Парафіяни храму святого Миколая були приписані до храму Різдва Богородиці, збудованого графом Плятером в 1865 році.

В Свято-Миколаївському храмі с.Селець Богослужіння відбувалися до 1950 року. За період існування монастирського храму священниками були Леонід Гордасевич (батько відомої поетеси Г.Гордасевич), Іван Кришпиневич, Петро Швець. В селі також діяв хор. Навчав співу сам отець Іван Кришпинович. Пізніше дяком храму Різдва Богородиці працював Володимир Кубаєвський, родом з міста Мінська. Проте на початку Великої Вітчизняної війни Кубаєвський повертається на свою батьківщину і хор розпався.

Сільський храм в  1950 році був знятий з реєстру і переживає лихоліття. Проте храмове свято 22 травня попри все продовжували відзначати з  великою урочистістю.

У роки радянської окупації велася активна атеїстична пропаганда. Політика Кремля була спрямована на знищення духовного життя усіх підкорених народів. Заборонялися святкувати будь-які церковні свята та здійснювати  православні обряди, активно переслідувалися священики та парафіяни. В 1963 році Свято-Миколаївський храм розібрали. Майно храму було знищено, пограбовано, невелику частину передано до храмів м. Дубровиці. Ті, хто брав активну участь у знищені храму, до біблійного віку не дожили. Щоб взагалі стерти сліди старої святині з лиця землі в 70-х роках на місці храму зробили кошару для колгоспної худоби.

Загалом Свято-Миколаївський храм проіснував біля трьох століть і був справжнім осередком православної віри. А на місці колишнього монастирища 22 травня 1994 року мешканці с.Селець поставили  хрест, що й досі засвідчує  існування минулої православної святині.

Після повалення радянської влади та проголошення незалежності України в нашій державі настають часи оновлення релігійного життя: повертаються культові споруди, будуються нові храми. У с. Селець жителі також почали зводити нову церкву.

Ще в кінці 80-х років ХХ ст. у селі була створена  ініціативна група (церковна двадцятка). Старостою було обрано Сидоришина В.К. Та для початку будівництва храму потрібен був дозвіл. Місяцями члени церковної двадцятки оббивали поріг райвиконкому. Голова райвиконкому В.Івановський  довго «думав» над проханням сельчан. Та все ж рішенням виконкому районної Ради народних депутатів № 40 від 6 квітня 1990 року було дозволено будівництво церкви. 5 червня 1990 р. отримали дозвіл від уповноваженого Ради у справах релігій при Раді міністрів УРСР по Рівненській області Ю.Д. Скупського. 

Місце спорудження храму зумовило чимало розбіжностей серед односельців. Існувало три думки: перша-храм хотіли збудувати на місці колишнього Свято-Миколаївського храму; друга - церкву збудувати в селі біля цвинтаря; і третя - звести храм в центрі села на місці будинку Єрмійчука К.М. Та на загальних сільських зборах вирішили будувати церкву біля цвинтаря.  

Загалом будівництво церкви тривало 2 роки. Храм будували у візантійському стилі на пожертви жителів с.Селець та с.Ясинець.  Була створена бригада із своїх односельців (адже так було дешевше ). Очолив бригаду інженер-будівельник Такун Г.І. Саме він спроектував храм та вхідні ворота на територію церкви. У зведенні храму активно брали участь всі громадяни сіл Селець та Ясинець. Дуже допомагав та всіляко сприяв спорудженню храму голова колгоспу «Горинь» М.С.Чумак.  

19 вересня 1992 року церкву освятили в честь перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця з Мірлікійських у м. Бар, яке святкується 22 травня. Освячував храм Федір Деркач, благочинний Дубровицького районного благочиння. Біля церкви зібралися всі односельці. Та все ж в цей  радісний день не обійшлося без казусів-відбулося протистояння віруючих. Староста Сидоришин В. мав за мету збудувати церкву Київського патріархату. Його прибічники вирішили запобігти освяченню храму Московського патріархату.  Благочинного Федора Деркача не допускав в с.Селець пікет членів Народного руху України на чолі з В.Конончуком. Жителі с.Селець виїхали на зустріч пікетникам, поламали транспаранти та легко розблокували дорогу. Святкове освячення храму відбулося.

4 жовтня 1992 року Архієпископ Рівненський і Острозький Іриней привіз Антимінс, який покладається на престол для завершення літургії. Цього дня наказом Іринея було призначено настоятеля Свято-Миколаївського храму с.Селець Миколу Миколайовича Іваничко, колишнього настоятеля Свято-Михайлівського храму с.Вичівка Зарічнянського району. Дяком стала вчителька рос. мови і літератури Белеля Н.Ф.  

Отець Микола - перший сільський священик за весь період існування с.Селець. Він енергійно взявся за внутрішнє та зовнішнє оформлення храму. Царські ворота виконав Бовгиря В.М., розпис храму і іконостас-мешканці Рівного Шевчук П. і Суворов О., вхідні ворота на подвір’я храму - Герман П.Т., огорожу кували Черпак А.Д. та Черпак К.П. Вся церковна література була подарована храму прихожанами с.Селець  та с.Ясинець.

Ось уже 17 років Селецька Свято-Миколаївська церква скликає до своєї обителі всіх віруючих християн, тішить та умиротворяє їх серця.  Ззовні побудова нової церкви дуже нагадує колишній Свято-Миколаївський храм і як уособлення минулого храму продовжує об’єднувати та просвітлювати людські душі.

Підтримка: Воробей Микола