Бережківська ПШБ
СТЕЖКАМИ ІСТОРІЇ СЕЛА  НАША БІБЛІОТЕКА  ВІСНИК ШКОЛИ  КЛУБ ЗА ІНТЕРЕСАМИ "ЗОРЯНИЦЯ" 

Історія села від стародавності до наших днів  Народні умільці  Легенди краю  Духовні храми села 

історія села Бережки

 

Селець на картіКуди б нас доля не закинула - в краї далекі чи ближні - дороги ведуть до дому, туди, де народився, де спочивають вічним сном твої предки, де ще живуть твої батьки, родина, де кожна стежка, кожне деревце, кожен кущик ніби знають тебе. Ще здаля з блакитних небес вітають тебе жайворонки, біляві хмарки, і пахощі квітів, яких ти впізнаєш лише тут, у рідному селі, і рути - м'яти. Духм'яно -  гіркувато димить на пустирях полин.

Їдеш і мимоволі затримуєш крок подивитися, помилуватися лісом, який був колись годувальником поліщуків, на луки, що простяглися по обидві сторони греблі. А там далі на сході, за селом, пливуть ріки - Горинь і Случ - святі ріки й потоки нашого дитинства. І хоч не хоч, - усміхнешся зненацька найщасливішою своєю усмішкою. А що вже казати про рідне село!

Куди б не занесла нас доля, де б не поселила - хай навіть у найбагатших країнах, - для нас найкраще у світі село Селець, спадок від чесних, неперевершених у праці і веселощах предків

 

ПЕРША ПИСЕМНА ЗГАДКА ПРО СЕЛО

У сучасній історичній науці прийнято починати літочислення населеного пункту від часу виявленої першої писемної згадки. Зрозуміло, що на терені Сельця люди жили з давніх давен, проте перша писемна згадка (під назвою Селець) є в акті розподілу землі Т.Ю. Гольшанської 1580 року.

 

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ

Форма "Сельце" дуже поширена в Польщі, Білорусії. Порівняємо білоруське "сяльц, сяльцо" (фільварок, маєток, ферма, бровар, вілла). Так трактує рівненський науковець Я.Пура у своїй праці "Сучасні прізвища Рівненщини" (Дубровицький район).

 

ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ

Селець розташований на лівому березі річки Горинь, за 7км від районного центру, за 12км від залізничної станції Дубровиця ( в минулому Домбровиця). Недалеко, в двох кілометрах від села, впадає в Горинь притока Случ. Село зі сходу, півдня, півночі оточене мальовничими луками, на заході, наче в серпанку, простягнувся ліс - батько повстанського краю. Селець межує з селами Лютинськ, Ясинець. Нині Селець і Ясинець - одна сільська Рада.

 

АДМІНІСТРАТИВНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ

В кінці XVI ст. Селець входив до Пінського повіту Брестсько - Литовського воєводства. Коли правобережжя було воз'єднано з Росією, Селець входить до Пінського повіту Мінської губернії, а в 1805 року був віднесений до Ровенського повіту Волинської губернії. Напередодні селянської реформи і до 1921 року Селець входив до Дубровицької волості Волинської губернії. В 1921 році Селець відійшов до Польщі. Спочатку входив до Сарненського повіту Поліського воєводства, а в кінці 1930 року - в складі цього ж повіту до Волинського воєводства. В 1934 було впроваджено новий адміністративний поділ, за яким на кілька сіл утворювалася одна гміна. Село Селець віднесли до Дубровицької гміни. Коли відбувся перший внутрішньосільський поділ не відомо.

До Селецької сільради входить дві вулиці села Ясинець: Садова і Івана Франка.

Щодо церковного адміністративного поділу, то Селецька парафія належала і належить до Дубровицького благочиння.

З приходом радянської влади, 15 грудня 1940 року, було обрано Селецьку сільську Раду з 20 - ти чоловік. Тяжко було працювати на адміністративних посадах у воєнні і перші повоєнні роки.

 

НАЙДАВНІШІ ЧАСИ

Село Селець лежить на землях літописних волинян у басейні Горині. Його історія тісно пов'язана з історією, культурою Дубровиці - колишнього центру удільного князівства. Місцевість була заселена в далеку давнину - ще в добу мезоліту, про це свідчать крем'яні знаряддя праці, знайдені поблизу села на правому березі Горині. Пізніше, в перших століттях нашої ери, тут жило плем'я дулебів (дулібів), яке в VI столітті підкорили обри (авари).

Авари жорстоко гнобили місцеве населення. Першу згадку про них подає Лаврентіївський літопис при описові варварських насильств тюрських кочевих племен обрів. Обрі - каже літописець воювали проти слов'ян й мучили дулібів - також слов'ян, й творили насилля жінкам дулібським: якщо поїде куди обрин, то не дозволяв запрягати коня чи вола, а наказував впрягти до воза три, чотири або п'ять жінок й везти його - обрина. Так мучили дулібів. У боротьбі з аварами утворився союз племен й знищив їх. З цього приводу в літописі є згадка - приказка: "Погибша аки обри".

Слово дуліби пояснюється по-різному, але найбільше переконливим є пояснення О.М.Трубачова, який цей етнічний термін виводить з германського слова дудліеба, що в перекладі означає країна волинок, тобто край, де був поширений цей музичний інструмент, який пізніше назвали волинка. Волинка - пише Я.Пура - складалась з окремих дуд, тобто дерев'яних трубок, які були вправлені в невеликий мішок чи пузир. Сюди через окремий отвір надувалось повітря, на одній дуді виконувалась певна мелодія, а всі інші безперервно гули, створюючи ніби музикальний фон.

До середини XII ст. Село входило до складу Турово-Пінського князівства. Пізніше, за часів Київської Русі, ця земля належала до володінь Дубровицьких князів.

За переказами, до монголо-татарської навали, Селець знаходився за 15 км на захід від сучасного села. Це не схоже на легенду. Таку назву носить й донині частина лісової місцевості "Селечина". Хто бував у "Селечині", той неодмінно звернув увагу на підковоподібну височину, біля якої протікає річечка. Цей підвищений ландшафт міг би мати для наших предків дві зручності: оборона дуга й водночас підвищення для будівництва житла поруч з водою.

Монголо - татари знищили поселення, і лише мала частина люду втекла на безлюдний острів у заплавах Горині. Тут на найвищій частині острова, десь за 200 метрів на південний схід від теперішньої церкви, з трьох рублених хаток зародилось нове поселення Селець. Це місце і зараз називають - Острів. Тобто острів на острові. Тут же поруч був цвинтар. Навколо острова були неприступні лісові хащі і болота.

Місцевість була зручною не тільки для оборони, а й економічно вигідною (поблизу річка, багата рибою, навкруги ліс, багатий дичиною, грибами та ягодами, диким медом     тощо).     Населення     в     основному    займалося скотарством.

 

РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Становище селян особливо погіршилось в період першої світової  війни   1914-1918   роки.   Багатьох  жителів   села мобілізовано до армії, а в господарствах, які в більшості залишились без чоловіків, було реквізовано значну частину тягла й продовольства. В селі панував голод.

В лютому 1917 році самодержавство було повалено, але полегшення для селян не стало. Земля залишилася, як і була за поміщиками. Тимчасовий уряд, що прийшов на зміну царю, нічого не робив для покращення умов життя народу, він був зайнятий продовженням війни.

Розруха, що настала в країні, голод, хвороби, політичне безправ'я, соціальний і національний гніт, привели Росію до більшовицького перевороту в жовтні 1917 року.

Події, що відбулися в Росії, викликали революційне піднесення серед селян, робітників, на фронтах. Цьому сприяла революційна робота більшовиків під лозунгами: "Влада Радам!", "Земля селянам!", "Мир народам!". Але Українська Центральна Рада не зуміла поширити свій Третій Універсал серед широких народних мас України.

Революційні події поширились і на наш край. 7 листопада 1917 року газета "Волинь" повідомляє, що селяни захопили маєток графині Плятер. Графиня телеграфувала губернському комісару: "Хліб розкрадають, орендарів селяни виганяють, ліси рубають, власті бездіяльні, всяке порушення права власності проходить безкарно".

Для розподілу поміщицької землі створювались Комітети бідноти. Такий комітет діяв у Сельці, створений у лютому 1918 року на чолі з Й.П.Шушком. Комітет наділяв землею селян і роздавав, в основному бідноті і незаможним, робочу худобу, реманент, насіння. Та саме в цей час, 9 лютого 1918 року, було підписано Берестейський мир між УНР, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туречиною та Болгарією. 12 лютого 1918 року уряд УНР звернувся до німецького уряду з проханням про військову допомогу, і з 19 лютого 1918 року німецько-австрійські війська почали звільняти окуповані більшовиками землі.

З приходом німців до Сельця вступив спеціальний загін гайдамаків, що складався переважно з колишніх царських офіцерів. Вони повернули всі землі поміщику. Члени комітету бідноти та їх керівники були прилюдно покарані. Карателі не тільки відбирали худобу, збіжжя, майно, вони накладали на селян контрибуцію.

"Відразу ж після приходу німців поміщики зажадали від селян знести все в маєтки, повернути ліс, худобу. Карателі експедиції шмагали нагаями дітей, жінок, стариків" - пише в своїх спогадах М.Я.Лясковець, керівник Дубровицького збройного повстання. Гайдамаки розправлялися з селянами, які симпатизували більшовикам. У Сельці заарештували члена Дубровицького волосного виконкому Т.С.Камінського. Більшовики піднімали народ на боротьбу з німцями та гетьманцями. В Сельці було організовано повстанський загін з 200 чоловік, який мав на озброєні гвинтівки, шаблі і нагани, бомби і один кулемет "Максим". Командиром загону був Т.С.Камінський. Селецький загін брав участь в Домбровицькому збройному повстанні, яке почалося 21 листопада 1918 року, а пізніше став частиною 1-го Дубровицького комуністичного полку.

Учасниками Дубровицького збройного повстання були громадяни села Селець: Іван Гордійович Петрушко, Гаврило Данилович Курач, Михайло Гордійович Войтович, Михайло Кіндратович Петрушко, Адам Єремійович Мосійчук, Йосип Іванович Петрушко, Микита Антонович Сидоришин, Примаков Яким та інші. Під час бою за Воробинські палаци, де заховались графи і гайдамаки був смертельно поранений на мосту учасник повстаннч Марко Васильович Велінець. В бою за залізничний вузел Сарни житель Сельця Я.Примаков один із станковим кулеметом вів бій з ротою німецького гарнізону і розсіяв її особовий склад.

 

Під владою Польщі

Кінець австро-німецької окупації настав з приходом до влади на Україні Директорії. Але на зміну одним окупантам прийшли інші. В липні 1919 року частину території Волинської губернії, куди входив і Селець, окупували війська Польщі. Нові окупанти не краще поводилися з місцевим населенням, ніж попередні. Вони займалися реквизиціями, грабуваннями, репресували всіх незадоволених, влаштовували єврейські погроми, поводилися наче завойовники. Населення чинило опір окупантам, піднімалося на боротьбу.

Інші готували повстання. Їх підтримували селяни харчами, одягом, допомогали здобувати зброю. Для придушення повстання польське командування змушене було відкликати частину з фронту.

18 березня 1921 року Польща уклала з РРФСР і УРСР Ризький мирний договір, яким визнала УРСР. Натомість Росія визнала приєднання до Польщі західноукраїнських земель. Таким чином Селець відійшов до Польщі. Спочатку входив до Сарненського повіту поліського воєводства, а з кінця 1930 року - в складі цього ж повіту до Волинського воєводства. В умовах панування панської Польщі становище селян було надзвичайно важким через безземелля. В Сельці земельні наділи були розпорошені малими клаптями у 8 - 20, а то і більше місцях. В багатьох господарствах не було тяглової худоби, реманенту. Через поганий обробіток ріллі і недостатню кількість внесення добрив у грунт, врожаї були низькими. На весні більшість селян не мали хліба і йшли працювати до "багатих" за мисочку муки.

Бичем селян були численні податки, які стягувалися буквально за все. За десятину орної землі, луки або городу треба було платити 10 злотих. За вола чи корову 2 проценти їх вартості, за теля 10 злотих, за вівцю чи козу - 6 злотих, за свиню - від 8 до 10 злотих.

За несвоєчасну сплату податків накладався штраф. Штрафи й мита були справжнім лихом. Селяни платили за в'їзд до міста, переїзд через міст, постій на базарі, забій худоби, отримання свідоцтва тощо.

Жителі Сельця терпіли не тільки від малоземелля, бо кращі землі і ліс належали поміщику Плятеру, маєток якого знаходився в урочищі Воробино, а й через штучне зниження цін на продукти їхньої праці, а тим часом промислові товари коштували дуже дорого.

Великим тягарем була державна монополія на сіль, цукор, сірники, гас, мило та інші товари. На них були встановлені високі ціни. Не краще було становище з медичним обслуговуванням. Медичну допомогу селяни могли отримати лише в Дубровиці, Бережниці, Сарнах, та й то за велику плату. Лише за пораду лікаря хворий платив вдень 5, а в нічний час - 8 злотих, на хірургічну процедуру 5 злотих.      На низькому рівні стояла освіта. В Сельці була лише початкова школа на три класні кімнати. Навчання велося тільки польською мовою, вчителями працювали лише поляки, як от: Бульфан, Першова, Галіцька, Яніцька. Школу відвідували мало дітей, не тільки через недостатню кількість місць у школі, а й через тяжкі матеріальні умови. Не було необхідного одягу, взуття, серед населення було лише 10 процентів письменних.

Польська влада гальмувала освітню роботу на окупованій території.

Польська освітня система намагалася опольщити українських дітей. У школах вчителі заставляли дітей відповідати на питання:

"Кто ти єстесь? Поляк мали. Які знак твуй? Ожел бяли. Гдзє ти жиєш? Мензі свемі. В якім краю? В польскей зємі".

Отакої!  Українці живуть не на свій багатостраждальній Землі, а в польській ...

Нова окупаційна влада запровадила новий територіальний поділ, нове виборче право. Найнижчою державною установою була Гміна, тобто управа на кілька сіл. Селець належав до Дубровицької гміни, Сарненського повіту, Волинського воєводства. В кожному підлеглому гміні селі був солтис. У Сельці солтисом було обрано Пилипа Федоровича Ютовця /Чуб/ 1892 року народження. За його ініціативою в 1932 році було обсаджено греблю вербами, які захищають її по нині. Гребля була насипана ще в царський період. Пісок возили кіньми/возами/. Село було поділене на бригади, кожна бригада мала свою ділянку греблі. На греблі споруджено 5 мостів.

Коли верби укріпилися добре корінням в землю, мости було знесено, а греблю зробили вищою.

Раніше, під час повені, село перетворювалось на острів. Єдиний шлях добратися до села  була гребля.

 

Період 1939 – 1990

Період 1939-1990 років в історії Західно - українських земель настільки насичений подіями, що про кожне село того часу можна видати окрему книжку. Спробуємо бодай коротко описати ті трагічні й героїчні сторінки нашої історії.
Першого вересня 1939 року гітлерівські війська напали на Польщу, зв'язані з нею договірними зобов'язаннями. Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Почалася друга світова війна.

Значна кількість населення краю з радістю зустріла радянських воїнів. Почалися, так звані, соціально-економічні перетворення.

Запроваджувалася безплатна медична допомога, зросла кількість лікарень, поліклінік, амбулаторій. Утворилася система соціального забезпечення. Було реорганізовано систему освіти. Всі бажаючі могли навчатися в школі рідною мовою. Розширювалася мережа культосвітніх закладів, проголошувалося створення умов для розвитку науки, літератури, мистецтва. Але тільки в межах потреб офіційної влади.

Розподілялися серед незаможних селян поміщицькі землі. Землю Воробинського графа Плятера розподілив селянський комітет на чолі з активістом Йосипом Лукашовичем Мосійчуком. У селянський комітет входили Семенюк Петро Кіндратович, Герман Максим Павлович. На 1 липня 1940 року селяни одержали 1683 га землі, в тому числі: 628 га орної і 507 га сіножатей.

Але значна частина керівних кадрів, різних уповноважених, які прибули із східних областей України серйозно порушували закони у галузі податкової політики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за яку взялися уже в 1940 році, до всього з порушенням принципів переконання і добровільності. У людей насильницько відбирали не тільки землю, яку вони одержали рік тому, а й прабатьківську. В процесі колективізації ламалися традиції, руйнувався звичайний спосіб життя. Так в селі Ясинець було знищено садибу Костянтина Олександровича Рабешка і інші.
В селі почалися соціально-економічні перетворення. З'явився медичний пункт, дитяча консультація, де вперше в житті жителі одержували безоплатну медичну допомогу. Працювали гуртки ліквідації неписьменності, політичної освіти і агрономічних знань. Всі діти шкільного віку сіли за парти, було відкрито неповну середню школу, де викладання проводилося українською мовою.

У селі відкрили бібліотеку та клуб, при якому згуртувався колектив художньої самодіяльності. Завідуючим клубом був Клим Лукашович Мосійчук - загинув на фронті.

22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна - одна з найжорстокіших воєн. Жорстокість, зневага до українців, як до людей нижчого гатунку, були головними рисами системи німецького "управління". Окупувавши Україну, гітлерівські загарбники запроваджували в ній фашистський, "новий порядок". Гітлерівські нелюди вбивали, душили, труїли і спалювали сотні тисяч мирних жителів, руйнували і грабували людське добро.

Вже 1 липня 1941 року окупанти зайняли село. Вони розстріляли і закатували 37 наших односельців. 44 чоловіка вивезли на німецьку каторгу. Гітлерівці пограбували в Сельці торговельно - кооперативні підприємства, колгосп, знищили школу, клуб, бібліотеку. Вони відібрали в селян багато коней, корів, свиней, домашньої птиці. Всього зруйновано 160 селянських господарств.

Мешканці села пам'ятають, як фашисти повісили серед села Павла Адамовича Горуна за те, що він покинув службу на Колківському залізничному мосту. Його фашисти знайшли в засипаному колодязі. Можливо, що його хтось видав.

За німецької окупації старостою був Петро Примаков, секретарем Петро Ісакович Черпак. Очевидці говорять, що Петро Ісакович старався робити все корисне для мешканців села. Подавав дані із зменшенням років молоді, яка підлягала вивозу до Німеччини на роботу, домагався, щоб були менші повинності для селян. Він говорив : "Доки я буду живий село ніхто не зачепить пальцем". І це йому вдавалось. Кругом німці спалювали села, в основному, по причині убивства селянами німецьких солдат. Коли село відвідав високопоставлений німецький чиновник, на якого радянські партизани вчинили засаду "за греблею" при виїзді із села, нашому старості вдалось переконати чиновника і провести його до Дубровиці лугом, повз церкву, поза засадою. Село було врятовано від німецької помсти. Радянська влада засудила П.І.Черпака на 10 років ув'язнення і вивезли на роботи до Уралу. Крім усього Петро Ісакович був хорошим спеціалістом у ковальській справі, мав технічні винаходи. Після звільнення йому заборонили вертатись в село і він проживав у Молдавії.

На кривавий терор фашистів народ відповідав запеклою боротьбою. Широко розгорнувся партизанський рух, Української повстанчої армії і радянських партизанів. В радянські партизани пішли односельці: Михайло Йосипович Петрушко, Григорій Михайлович Петрушко, Ілля Калістратович Годунко, Семен Ілліч Ліщук, Микита Климович Шафранський, Ольга Йосипівна Петрушко, Василь Йосипович Шушко і інші.

Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині. Як тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч з села Бистричі Тарас-Бульба Боровець сформував нерегулярну частину під назвою «Поліська січ». Пізніше перейменовану на УПА/ з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 року німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців у "ліси", щоб воювати як з німцями, так і з більшовиками. Понад 30 чоловік сельчан пішли в загони УПА, де вели боротьбу проти фашистів, червоних партизанів і більшовицьких окупантів.

17 липня 1942 року почалася велика битва на Волзі, яка закінчилася 2 лютого 1943 року перемогою радянських
військ. Ця перемога відіграла вирішальну роль у корінному переломі другої світової війни. Створилися умови для
вигнання загарбників з України.

Учасники бойових дій Великої вітчизняної війни

 

Биті фашистські полчища все далі відкочувалися на Захід. У ніч на 10 січня 1944 року війська 1-го Українського фронту прорвали оборону німців на річці Горинь, визволивши м. Дубровицю і с. Селець.

Радянське командування вважало, що на терені Дубровиччини відбудуться великі бої, що фашисти вчинять опір на рубежі р. Горинь і р. Случ, обороняючи залізничний міст. Тому перед наступом мешканців с.Селець було  евакуйовано в села Крупове і Мочулище. Але, слава богу, обійшлося без великих кровопролитних боїв і сельчани повернулись до своїх домівок.

Військові частини, які дислокувалися в м. Дубровиця і в навколишніх селах, готувалися до відомої великої операції "Багратіон" по визволенню Білорусії. Йшла інтенсивна розвідка. В одній з розвідгруп, 19 червня 1944 року героїчно загинув 20-річний воїн-мордвин Олександр Пилипович Щанкін, похований на кладовищі с.Селець. Могилу О.Щанкіна доглядають учні Селецької середньої школи.

З визволенням села була проведена мобілізація чоловіків до Червоної Армії. Мобілізовано 103 мешканці села. Таку тотальну мобілізацію провів Дубровицький військовий комісаріат на чолі з учасником Дубровицького збройного повстання, бувшим мешканцем с.Селець, що повернувся з радянськими військами, старшим лейтенантом Йосипом Павловичем Шушком.

Багато хто із мобілізованих закінчили війну у Берліні. А   Павло   Іванович   Мосійчук   брав  участь  у   розгромі японських мілітаристів. Додому повернувся з орденами і медалями на грудях. Степан Лукашович Мосійчук і Улян Григорович Петрушко були нагороджені двома Орденами Слави. В селі є третій орденоносець двох Орденів Слави - Семен Трохимович Козубовський, який оженився на селецькій дівчині після війни, родом із с.Вербівка Дубровицького району. Все повоєнне життя він чесно пропрацював у колгоспі на різних роботах.

Після визволення Сельця його мешканці взялися відбудовувати зруйноване. Добудували приміщення школи, клуб зробили у старенькій залишеній хаті, медпункт розташовувався у хаті Стаська Йосипа Прокоповича, магазин у Примакова Пилипа, де зараз знаходиться центральний магазин. Село за останні роки повністю перебудувалося.

До 1949 року селяни села лишалися, так званими, одноосібниками. На них накладалися різні державні повинності. Перш за все, так звана, "поставка". Треба було здати з кожного гектара орної землі певну кількість зерна - по рознарядці. Після здачі поставки, так званої "першої рати", накладали другу рату, вже трохи менше і так поки не викачають все зерно. В багатьох не лишалося на насіння. Селяни, звичайно, старалися приховати зерно. 

Згодом, в 1950 році, була створена партійна організація, яка нараховувала в своїх рядах шість членів партії. На кінець 80 - тих років на обліку парторганізації села було 67 членів партії. В партію приймали в основному активістів і виробничників. Трактористам обіцяли, якщо вступлять в партію, то працюватимуть на новому тракторі, водіям - на новому автомобілі. Доярки, свинарки, які згоджувалися на вступ у партію мали свої привілеї. Їм давали кращі групи корів, обіцяли і допомагали колгоспом будувати хати, і інше. Обіцянок своїх, як правило, дотримувалися.

Керівників колгоспу рекомендував райком партії, колгоспники мусили голосувати "за", бо по - інакшому не було прийнято. І, взагалі, повсюдна практика, в той час, була однаковою - всі голосують одноголосно, а інакше -"надзвичайний стан". Це була тоталітарна система з усіма її проявами.

Першим головою колгоспу представлено в селі було якогось зайду Федора Алпатова. Про перші колгоспи в народі складали пісні:

Ой всnань Ленін подивись,
як колгоспи розжились.
Хата раком, клуня боком,
і кобила з одним оком
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.

В 1951 році до колгоспу ім. Сталіна с. Селець приєднано сусідній колгосп ім. РСЧА
с. Ясинець, де головою був фронтовик-офіцер О.С.Мобило. Пізніше до господарства приєднано колгосп Дубровицький, а це ще одна бригада / бригадир Бандура/.

Центральну садибу розміщено в с. Селець. Господарство мало 4663 га землі, з них 2454 га орної, 1421 га сіножатей, 730 га пасовищ. Правління колгоспу і сільська Рада надавали великого значення культурному розвитку села: благоустрою вулиць, присадибних ділянок, подвір'їв. В колгоспі виготовляли штахети для огорожі подвір'я в рахунок оплати на вихододні.

В 1962-1965 роках Селець був включений у сферу діяльності поліських експедицій Інституту слов'янознавства АН СРСР, які вивчали фонетичні і лексичні особливості поліських діалектів, роль Полісся в слов'янському етногенезі в українській географічній термінології та археології. Шолесье /Лингвистика, Археологія, Топонимика/ М.1967СТ.74.
Колгосп "Зоря комунізму" мав зв'язки і зміцнював дружбу з білоруським колгоспом "40 років Жовтня" с.Ольшани Столінського району Брестської області. Влаштовувалися вечори дружби, відзначалися урочисті події, обмінювалися художньою самодіяльністю.

В селі працювали гуртки духового оркестру, хоровий, драматичний. Правління колгоспу і сільська Рада надавали великого значення культурному розвитку села: благоустрою вулиць, присадибних ділянок, подвір'їв. В колгоспі виготовляли штахети для огорожі подвір'я в рахунок оплати на вихододні.

В 1968 році створено колгоспний комбінат комунального обслуговування на госпрозрахунку.

В 1969 році Селецька сільська Рада здобула першість у змаганні сільських Рад області за кращий благоустрій і культосвітню роботу. Урочисто відзначалося свято врожаю, вшановувалися ветерани праці, вручалися подарунки, премії, відбувалися народні гуляння.

У 80 – тих роках особливо гучно в селі проводилися мітинги до Міжнародного дня солідарності трудящих (1 травня), до дня Перемоги.

Ветерани війни та учасники бойових дій на мітингу до дня Перемоги (1988рік)

 

Святкування 1 Травня

 

ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

24 серпня  1991 року Верховною Радою проголошено Незалежність України. Сельчани вітали цю велику подію в житті українського народу. Громадяни села брали активну участь у Всекраїнському референдумі 1 грудня 1991 року на підтвердження Акту про державну незалежність України.

Великою подією для оновленого села стало відкриття погруддя нашому національному пророку - Тарасові Шевченку.

На даний час /2010р./ до Селецької сільської ради відносяться два населених пункти: с.Селець та с.Ясинець. На території Селецької сільської ради знаходиться 831двір. Населення с. Селець становить - 1877чоловік, с.Ясинець - 504чоловіки.

На території с.Селець знаходиться Загальноосвітня школа І – ІІІст., дитячий садочок «Сонечко», фельдшерсько – акушерський пункт, публічно – шкільна бібліотека, будинок культури, приватне підприємство «Горинь – Агро», поштове відділення, Св`ято- Миколаївська церква.

Селецький будинок культури
Селецький будинок культури

Кафе «Біля криниці»
Кафе «Біля криниці»

Контора СВК «Горинь – Агро»
Контора СВК «Горинь – Агро»
Сільська рада, пошта, бібліотека
Сільська рада, відділеня зв'язку, бібліотека
Дитячий садочок «Сонечко»
Дитячий садочок «Сонечко»
Пам’ятник Шевченкув центрі села
Пам’ятник Т.Г. Шевченку в центрі села
Селецька ЗОШ І – ІІІст.
Селецька ЗОШ І – ІІІст.
Селецька Свято-Миколаївська церква
Селецька Свято-Миколаївська церква

 

Підтримка: Воробей Микола