ПРО БІБЛІОТЕКУ  ПРО КРАЙ  СЬОГОДЕННЯ  СТАНІСЛАВ-ІГНАЦИ ВІТКЕВИЧ 

Наш край

На берегах Верхнього та Нижнього озер, та на березі річки Льви, розкинулось мальовниче село, яке і взяло назву від цих озер - Великі Озера.

За словами старожителів села перша хата була побудована на березі річки Льви, де на даний час проживає Степан Зінов'євич Томілович.

З покоління в покоління до наших часів дійшло повір'я: „Що в селі зустрілись два чоловіки і один сказав: „На березі цього озера я збудую церкву". Коли вони розійшлися, той чоловік взяв ікону, прибив на дереві і привів священника. Священник проспівав молитву і забрав ікону, чоловік повторив це ще два рази і священник сказав: „Нам Бог посилає знак, що тут святе знамення і ми маємо на цьому місці збудувати церкву". І люди почали звозити матеріал для побудови церкви. Церква будувалась на кошти жителів села Великі Озера та села Шахи. Коли час прийшов крити то шахівці покрили свою половину, а сторона озерян залишилася не критою, тільки через місяць люди зібрали гроші і накрили свою сторону. Обробкою в середині займалася сім'я Жалків із хутора Закопань. Всі речі, які були зроблені тоді цими майстрами простояли до наших часів, тільки змінювалося фарбування.

В 1786 році 14 жовтня люди вперше увійшли до Свято-Покровської православної церкви. Першим священником, якого пам'ятають люди був Башинський. В 1800 роках майже кожен місяць горіло по 5-6 хат в селі, коли починалась пожежа, то половина людей бігло на пожежу, а половина до церкви. Як згодом з'ясувалося палили будинки так звані „жиди", адже на той час будували тільки вони.

Замінив Башинського - Курецький. В давнину в церкві висіло два дзвони, один був жіночий, другий чоловічий, і коли крали річ жіночого виробництва то дзвонили в жіночий дзвін, а коли чоловічого, то в чоловічий дзвін.

Наступником Курецького був Рябчевський. Зразу ж після побудови церкви жінки за свої „намітки" купили дві плащениці і коли розпочалась війна люди вирішили передати ці плащениці у Почаїв і два чоловіки волами повезли їх до Печаєва. В 1940-41 роках навкруги села було багато партизан і коли німці пролітали над селом вони в першу чергу скидали бомби на церкву, думаючи, що там штаб партизан. При бомбуванні на церкву не впала жодна бомба: „Немов якась невідома сила відкидала їх всі в озеро" - розповідають старі бабусі, які були свідками цього дива.

В роки війни пішли так звані „штунди". Першим хто відрікся від православної віри був житель села В.Черемель, але люди вже не пам'ятають хто це був.

Після Рабчевського почав правити Шугалевич. При цьому священнику була добудована дзвінниця, на кошти жителів с. Шахи. Стецюк замінив Рябчевського, і тільки при Стецюку на кошти всіх прихожан був збудований будинок для священника, за деякими даними Стецюк щей досі живий і проживає в Здолбунівському районі, Рівненської області.

Після Стецюка прийшов старенький отець Іван Федоров, який довго не протримався, його вигнали за зловживання алкоголем.

В серпні місяці 1982 року почав правити отець Іван Миколайович Касьян. При отцю Івану у 1989 році були передані дві найстаріші ікони в Острозький

Все це тривало два роки і за наполяганням жителів села в липні місяці 1998 року створюється КСП „Відродження" де головою обирають Міркевича О.Є..

1986 рік... Чорний рік нашої держави. Село потерпіло внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так як нашим селам надається II зона (зона обов'язкового безумовного відселення), в 1990 році вирішено села Великоозерянської сільської ради переселити в Млинівський район, Рівненської області, в села: Малево, Берестечко, Пашева, Більче, Ставрів, Підлозці, Топілля, Рікані. Перші переселенці виїхали в зимку 1992 року ними були: Харкевич Василь Федорович та Колядич Іван Степанович. Переселення тривало до 1998 року. Переїхало в Млинівський район 250 сімей.

Підтримка: Воробей Микола