Воєнні сторінки

 

Ми пам'ятаєм ту війну,
Сном жахливим бачим,
Як третій рейх свій бліц похід
Здійснює звірячий.
Фашисти як хижацько йдуть,
Палять Україну,
Як з наших мирних сіл і міст
Твориться руїна.

22 червня 1941 року віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася найбільша в історії за своїм масштабом війна.

За чотири роки війни населенню села Лютинськ довелось натерпітись великого горя і понести тяжкі трати. Вже на десятий день війни, 2 липня 1941 року, в с. Лютинськ вдерлись фашистські окупанти. Настали чорні дні окупації.

Німці одразу ввели у селі «новий порядок». У третій рейх сільська громада мусила здавати худобу, хліб, яйця, молоко та інші продукти. 35 молодих людей з нашого села було вивезено на примусові роботи у Німеччину. Двоє з цих 35 чоловік захворіли на туберкульоз і були спалені живцем у крематорії, а три пропали безвісти.

Всі єврейські сім'ї села були загнані в гетто І розстріляні поблизу с. Висоцьк разом з іншими євреями місцевої зони. Із великими зусиллями ми встановили  кількість  знищених  єврейських  сімей  та  частково  імена  й прізвища розтріляних євреїв.

Рух Опору на наших землях

 

На окупованих землях, зокрема і в с. Лютинськ, швидко розвивався рух Опору. Рух Опору на території села мав два напрямки - це червоні партизани та українські повстанці.

Партизанський рух у нашому краї здобув широку підтримку місцевого населення, тому бурхливо розвивався.

Весною 1942 року висоцький дільничий міліціонер М.Н. Мисюра, очолив місцевий партизанський загін, в який входили партизани з сіл Висоцьк, Вербівки, Бродець, Тумень, а також із Лютинська.

В грудні 1942 року в Висоцькому районі побував партизанський загін А.П. Бринського. Перелічені партизанські загони та загони з сусідніх районів увійшли в 1943р. в партизанське з'єднання, очолюване В.А. Бегмою. Довгий час штаб з'єднання знаходився в с. Озерськ та у с.Велюнь.

Місцеві партизани наносили значні удари по ворогу. Так 8 січня 1943 року було разгромлено німецький гарнізон у Висоцьку. В липні 1943 року партизани висадили в повітря залізничний міст на стратегічній лінії Сарни — Лунінець пустивши під укіс три ешелони з живою силою та військовою технікою ворога. Знищили продовольчий склад і багато інших об'єктів ворога.

Село Лютинськ у період війни рахувалося як важливий опорний і стратегічний пункт у розгортанні партизанського руху. Зокрема, через наше село пролягала законспірована дорога від Зарічного на Лунінець. Саме біля урочища «Дуби», навпроти села Велюнь, досить часто переправлялися партизани на бойові завдання до залізниці.

Активними учасниками сільського партизанського підпілля були: Попенко Юхим Кирилович, Волошин Трохим Мартинович, Волошин Михайло Трохимович. Безпосередньо перебували в партизанах: Ліщук Йосип Миколайович, Попенко Наум Кирилович, Берестень Артем Данилович, Борсук Павло та багато інших.

Особливо яскраву і пам'ятну сторінку історії нашого села займає бій 5 вересня 1943 року. Він відбувся на околицях села (сучасний так званий Хутір) між загоном партизан та фашистами. Про цю подію відомо дуже багато із свідчень очевидців та з книги В.А. Бегми «Шляхами нескорених».

Великий загін партизан на чолі з В.А. Бегмою, проводячи рейд у напрямку Лунінця, зробив у лісі поблизу с.Лютинськ привал.

Передовий загін разом із командиром пішли провідати село. У цей час із Століна в Дубровицю їхала колона автомашин з німцями та боєприпасами. Німці, побачивши розвідгрупу партизан, зупинились та атакували її. Розвідгрупа партизан відступила.

дід Лішук Никон ЙосиповичЗа свідченнями жителів села, дід Лішук Никон Йосипович зупинив В.А. Бегму і просив не залишати село напризволяще, оскільки жителів села могли б жорстоко покарати за допомогу партизанам. Як відомо, командир заспокоїв діда, навіть надав йому зброю, щоб той допоміг партизанам. Дід Никон справді на час бою залишився біля партизан, допоміг зорієнтувати їх бойові дії в умовах села.

Чисельна перевага була на стороні партизан. Свідки бою повідомили, що було вбито 40 німців, 3 взято в полон. Партизани захопили багаті трофеї. З боку партизан загинуло троє та 10 чоловік було поранено.

Тіла вбитих партизан були захоронені поблизу села, але в 1946 році їх було перепоховано в братській могилі в с. Висоцьк.

В.А. Бегма в книзі «Шляхами нескорених» з вдячністю згадує наших односельчан, які допомогли партизанам. Діда Никона називає справжнім героєм.

Друга гілка руху Опору, тобто діяльність ОУН-УПА на території нашого села, повністю не вивчена. Оскільки багато свідчень неправдиві і оцінюють діяльність УПА однобоко. Багато документів було знищено та засекречено за радянський період. Самих ветеранів УПА, які могли б розповісти об'єктивно про події на території нашого села, не залишилося.

Але нам вдалося дізнатись, що багато односельчан підтримували зв'язки з УПА та надавали допомогу. Свідчень про службу наших односельчан у військах УПА ми не виявили. Оскільки ОУН-УПА захищали ідею незалежності України, то, таким чином, повстанська армія воювала як проти фашистських загарбників, так і проти більшовицької влади та червоних партизан. Із свідчень нашої односельчанки Булак Теклі Володимирівни служба безпеки УПА працювала і у нашому селі. Так, як було виявлено та знищено партизанський штаб у с.Велюнь разом із присутніми там партизанами. Через кілька днів було знищено і сім'ю лютинського партизана, котрий перебував у партизанському штабі с.Велюнь. Доречно сказати, що такими ж засобами не гребувала і більшовицька влада, також створювалися спец загони, котрі намагалася своїми діями дискредитувати УПА серед українського населення. По суті, поряд із Другою Світовою війною йшла громадянська війна між українцями.

Визволення від загарбників

 

10 січня 1944 року. Ця дата рахується визволенням від німців селаЛютинськ. Саме  тоді  увійшли  частини  Радянської армії. Це  були  підрозділи  447 стрілецького Пінського полку під командуванням Макарова   А.Т. Цей полк входив до 397 стрілецької Сарненської червонопрапорної ордену Кутузова II ступеня дивізії. Німці по лінії кордону з  Білоруссю змогли налагодити оборону і втримати на деякий час наступ радянських військ.

Близько 6 місяців с.Лютинськ знаходилося в прифронтовій зоні. У квітні 1944 року населення села було евакуйоване, а у всіх хатах були розквартировані солдати 397 дивізії. Лише на початку липня 1944 року жителі села повернулися у свої домівки.

9 травня 1945 року офіційно завершилася Велика Вітчизняна війна. Населення с.Лютинськ  теж   внесло   свій внесок: близько 100 солдат увіковічнили свої імена на Обеліску слави.

Макаров А.Т.
Командир 447 стрілецького Пінського полку Макаров А.Т. під час візиту в село Лютинськ.

Свідчення

 

Мною, жителькою села Лютинськ, Дубровицького району, Рівненської області БУЛАК ТЕКЛЕЮ ВОЛОДИМИРІВНОЮ, 1928 року народження засвідчено те, що в період радянсько-німецької війни 1941-1945 років німцями в селі Лютинськ було знищено 7 /сім/ єврейських сімей /саме стільки нараховувалось їх у селі/. Деякі прізвища та імена євреїв добре не пам'ятаю, а деяких знаю тільки по імені.

Серед них:

Сім'я №1
Батько - Переліштейн Хініна.. Мати - Переліштейн Динька.. Дочка - Хомеле Дід - Переліштейн Невах...

Сім'я №2
Батько - Лопата Мендель... Мати - Лопата Пія... Син - Нісон Син -Мулік Син - Вова.

Сім'я №3
Батько - Переліштейн Голда.. Мати - Переліштейн Двора... Син - Сонька.

Сім'я №4
Батько - Маньковський Іссак. Мати - Маньковська Соня... Дочка - Голда. Дочка - Соня. Син - Шулік. Син - Мойша/живий,м.Дубровиця/.

Сім'я №5
Батько -...Йокель... Син - ...Лахман... Син -... Фішко.

Сім'я №6
Батько -...Юдко... Мати - ...Цирія...

Сім'я №7
Батько -...Мойша... Мати - ...Ривка... Дочка -Ханна Син -Йосько/живий/.

Дані засвідчую: Булак Т.В.

Свідчення

 

Мною, жителькою села Лютинськ, Дубровицького району, Рівненської області БУЛАК ТЕКЛЕЮ ВОЛОДИМИРІВНОЮ, 1928 року народження засвідчено те, що в період боротьби УПА з радянськими /червоними/ партизанами був такий факт загибелі людей з села Лютинськ в 1943 році.

В селі Велюнь, що поблизу Лютинеька, був штаб радянських партизан. Служба безпеки УПА це виявила і в 1943 році загін вояків УПА розгромив цей штаб. У штабі знаходився житель села Лютинськ БЕРЕСТЕНЬ ВАСИЛЬ АРТЕМОВИЧ, який до служби у радянському партизанському загоні служив німецьким поліцаєм.

Берестеня Василя Артемовича було поранено під час сутички, рятуючи своє життя він стрибнув у ріку Горинь де і потонув.

Через деякий час служби УПА здійснили напад на сім'ю Берестеня Василя Артемовича   і вбили його жінку Єву, троє дітей та її матір Чудік Агафію. Отже всього загинуло:

  1. Берестень Василь Артемович
  2. Берестень Єва ...
  3. Чудік Агафія...
  4. Дитина
  5. Дитина
  6. Дитина

Дані засвідчую: Булак Т.В.