Легенди про село

 

Давно це було. І скільки тому правди, а скільки вигадки ніхто і не знає. Старожили кажуть, що чули це ще від свої прадідів та прабабусь, а їм переказували старі люди...

У селі, на самому видному місці, біля вигона, збудували люди церкву. Мали куди піти в свято і парубки з дівчатами, і чоловіки з жінками, та й діти і літні люди. А після відправи заривали церкву на ключ.

Так було і того разу. Люди розійшлися по домівках, а церкву замкнули. Та через деякий час виявилось, що пропали ключі. Шукали їх всюди – день і ніч – та не знайшли. А на ранок, встали люди – і очам не повірили – не стало церкви. А на тому місці утворилась прірва залита водою.

Кажуть, що пішла церква під землю, бо не можна губити ключі від Божого храму. Хто скаже тепер, що сталося насправді. Можливо правда в цій історії.

***

 

Була в селі дуже гарна церква, ніколи не пустувала вона на свято, відвідували її прихожани. Але якось скоїли люди страшний гріх перед Богом. Що то було за лихо і тоді не кожен знав, а сьогодні виявити ще важче. І одного разу, коли в церкві було багатолюдно провалилась вона крізь землю і зникла, а зверху виступила вода.

Довго ще після того, з переказів, було чутно чутно людський плач і стогін. Схлипи і голосіння з-під землі та глухі удари дзвона...

Дехто стверджує, що і сьогодні, в одну ніч року можна почути дивні звуки, які долинають з трясовини.
Кажуть, пізніше, односельчани робили спроби підняти церкву на поверхню, але не дозволяла заболоченість і невизначеність.

***

 

А можливо і не було нічого, тільки пригадують, якийсь чоловік на велике свято, мабуть Великдень , пішов місячної ночі орати землю біля болота і зник. Що ж з ним сталося ніхто не знає, але кажуть, чутно було довго з болота кінчьке іржання і голос чоловіка, «соб», та «атя»...

Багато часу спливло від тоді, змінилось село і люди, але загадкою це так і лишилось.

Копали люди болото і засипали піском та нічого не змінилось. Місцевість знаходиться поблизу тваринницької ферми КСП «Світанок» с.Лютинськ.

***

 

Назва села Лютинськ пояснюється тим, що нібито у поселенні від початку заснування проживав пан, який за вдачею був дуже сердитий, ніколи нічим не задоволений, а від так – лютий чоловік.

Легенди записано і складено з переказів жителів села Лютинськ Дубровицького району. Рівненської області: Берестень Параски Степанівни – 1924 року народження, Пасько Олени, Волошин Єви, Шинкар Наталії Іванівни – 1902 року народження, та інших жителів.