ЛІСОВЕ - ЧАРІВНИЙ КУТОЧОК ПОЛІСЬКОГО КРАЮ  ІСТОРІЯ БІБЛІОТЕКИ  ЛЕГЕНДИ КРАЮ  БЕРЕГИНІ НАРОДНОЇ ПІСНІ  НАРОДНІ УМІЛЬЦІ СЕЛА 

Легенда про походження назви Заморочений

Колись давно з Дубровиці в напрямку до Лісового їхали багаті пани. За декілька кілометрів від Дубровиці вони знайшли золото і назвали поселення на тому місці Золоте . Треба ж було той скарб розділити, довго міркувало багате панство, їдучи далі, аж голови їм заморочилися. Наступне поселення, що було на їхньому шляху, було назване Заморочення. Не могли дійти пани згоди щодо скарбу, сперечалися між собою , сварилися. І наступне поселення на своєму шляху назвали Сварицевичі.

По переказам старожилів до Великої Вітчизняної війни село Заморочення (до навали татаро - монгол) було розташоване в урочищі «Селитьба», що розташоване по відношенню до нинішнього дня. Старе кладовище розміщувалось на пагорбі, що розміщується  в нинішній час.

Після того, як татаро - монголи спалили село, а жителів його забрали з собою в полон, решта людей, що залишилися,  заселялися по обидва боки місцевої канави, що знаходилася поблизу озера, яке пізніше заросло і утворилася «Омшарина». Частина села, яка розташувалася до канави називалася Грицики, а за канавою - Канчуки.
Хто володів селом за кріпацтва невідомо (можливо той пан, що проживав між Лісовим і Сварицевичами). На одну з родин було прозвище Дворні.

Уже за польського володіння на території села була розташована садиба пана Шабатовського ( польського лісничого). Вона знаходилася біля Сажалки і перед вікнами садиби ріс прекрасний бузок. В теперішній час - це садиби Скляр Софії, Логвин Валерія, Кузло Онисія. Пан Шабатовський мав двох  доньок. Біля його садиби ріс величезний садок, у городі росли (екзотичні на той час овочі) помідори.

За Столипінської реформи село було розселене по хуторах. Одним із великих хуторів був Добрий бір де проживало 15 родин.

На - Веприку проживало 9 родин, на - Граді - 7 родин, на  - Пасіці -  3  родини,  на - Лубку  -5 родин,  на - Дубині  - 7 родин, на панській Дубені  - 3 родини, за Болотом  З родини,   у  Губеня проживало 3 родини. Під час Великої Вітчизняної війни у селі був розташований штаб німецьких солдат (у будинку Шабатовських), які забирали у селян молоко, масло , та інші продукти .

За час окупації село розкололося на дві частини .Частина людей пішли у партизани, а інші - у бандерівці.

У 1942 році німецький пост спалили партизани (Місюрівці). Підчас німецького відступу ( 1944 рік), в село увійшла німецька армія, яка відступала на Пінськ.  Армія йшла в напрямку села Озерськ, через болото. У трясовині застрягли: танк і дві машини. На Костюківській у 1944 році був розташований штаб армій. Населення було евакуйоване у сусідні села Кривицю, Островці. Лінія оборони (окопи) у цей час проходила по омшарині, кладовищі, граді. На пагорбі у польській школі ( садиба Грицюк Ольги Калениківни) знаходився госпіталь - операційна. Боїв у нас не було, а госпіталь діяв.    Поранені знаходилися у бараках. Школу спалили бандерівці у 1945 році. У 1950 році у селі розпочолася колективізація . Масово почали ліквідовувати хутори, і  перевозити будинки у село.

Перший колгосп був імені Суворова. Його головою був обраний - Грицюк Тодось Тодосьович. Толової сільської ради був обраний - Кузло Семен Миколайович.

Далі колгосп об'єднали (1954 рік) з колгоспом села Озерськ -  Заповіт Ілліча. Головою колгоспу був обраний Шевченко . Головою сільської рари на той час був - Грицюк Олександр Лукашевич.

У 1961 році колгосп перевели у підсобне господарство Дубровицького ЛХЗ. Підсобним господарством керував - Бузовський Григорій Якович. Згодом був створений радгосп Трипутнянський, директор - Андріївський, далі радгосп Озерський - деректорами були: Іващенко, Щербук, Деблюк.

Із спогадів жительки села Грицюк Софії Миронівни

Галіна гора

Гора отримала назву «Галіна» тому, що там проживала жінка на ім'я Галя. Вона народилася в селі Заморочення (Лісове) у 1930 році, де і проживала з сім'єю.

В селі було мало землі для ведення підсобного господарства і тому почали роздавати людям такі землі по хуторах. Для них була виділена земля на хуторі, який розташовувався на горбистій місцевості поблизу кринички (яка існує і в наш час). Площа цієї земельної ділянки становила 4 га. Межувався з ними хутір дядька Філата.

Хутори були розташовані понад дорогою. Колодязів у них не було і тому вони носили воду для прожиття із кринички. Вода була у криничці дуже чиста, джерельна, як і зараз. Крім будинку на хуторі були побудовані і хліви для худоби. Вони тримали корову, два воли, десять овечок, курей, свиней. Будинок охороняли собаки.

Галина закінчила всього 4 класи, далі почалася Велика Вітчизняна війна. Підчас війни Галина не покидала свій хутір. Будинки в селі були спалені і люди тікали в ліси. У них згоріло також все, тільки залишилася одна корова, яка випасалась у той час у лісі.

Сім'ї не було де жити і вони жили у сусідів. Пізніше збудували собі землянку. Померли її батьки. Так Галина з братом і двома сестрами і залишилися жити в тій землянці. Згодом вона вийшла заміж і переїхала жити у село.

Зараз на тому місці землянки вже не залишилося, тільки невелика яма, а де були розташовані хліви росте великий ожиник. Тому гору цю і називають «Галіна гора».

Із спогадів Кузло Софії Миронівни.

Добрий бір

Добрий бір - це лісове урочище. Воно дуже красиве, завжди пахне свіжістю і зачаровують своїм співом птахи.
Слово бір - це сосновий ліс. А чому ж його назвали Добрим?

Колись не було села і люди жили по хуторах. В цьому урочищі знаходилося дуже багато хуторів. Люди на цих хуторах займалися землеробством, вирощували великі садки. Поля та сади давали дуже великі врожаї і тому ці поля почали називати «Добрими». І від цього слова «добрі» пішла назва «Добрий бір».

                                                                                             Із спогадів Грицюк Уляни

Урочище «Крушина»

Урочище «Селизьба»

Пам'ять старожилів зберегла переказ про місцевість, яка стала початком села Заморочення. На невеличкому острівку, який знаходився дещо вище від іншої території, поселилися люди. Вони обносили свої хатинки невеличким частоколом, мабудь для захисту від звіра хижого, бо від ворогів - нападників він захистити не міг. Так і сталося, коли через село проходили татари. Все довкола було знищене. Від тих часів залишилася тільки назва місцевості «Селизьба».

Матеріали зібрані членами гуртка "Історичне краєзнавство" керівник Кузло Л.К.

Торф 'яник - місце відпочинку жителів та гостей села

Купатися можна і на ставках...

Боброва гребля і чарівний краєвид лісу

Санітари лісу

Лісівські ліси багаті грибами

Сільська музейна кімната

Експозиція одягу місцевої хор-ланки

Ткацький верстат

Речі повсякденного вжитку поліських селян

Підтримка: Воробей Микола