ЛІСОВЕ - ЧАРІВНИЙ КУТОЧОК ПОЛІСЬКОГО КРАЮ  ІСТОРІЯ БІБЛІОТЕКИ  ЛЕГЕНДИ КРАЮ  БЕРЕГИНІ НАРОДНОЇ ПІСНІ  НАРОДНІ УМІЛЬЦІ СЕЛА 

Берегині народної пісні


„Кожне сільце має своє слівце" - говорить народна мудрість. Ці слова можна сказати з іншим змістом, а саме: кожне село має свою, тільки йому характерну, особливість.

Село Лісове (до 1961 року Заморочення) відрізняється від навколишніх населених пунктів тим, що у кожній родині є співочі таланти, дуже красиві голоси. Співають усі - старші люди, молоді, маленькі діти. В нашому селі ніби знайшла своє підтвердження легенда про те, як Україна отримала в дарунок від Бога пісню.

Правда, сьогодні дещо зменшується інтерес до величезної пісенної спадщини наших односельчан, все рідше лунає народна пісня на різних святах, відходять у вічність справжні народні таланти пісенної справи. Тому ми вирішили зберегти для майбутнього зібрані відомості про відомий у недалекому минулому самодіяльний народний фольклорний колектив - хор-ланку „Світоч", яка на протязі ЗО років радувала шанувальників народної пісні по всій Україні та за її межами, про керівника цього колективу -Грицюка Федора Олександровича.

Поліщуки, які проживали у складних умовах, завжди з великою повагою ставилися до пісні. Якою б важкою не була робота, вона завжди завершувалася народною піснею. Так було і у Лісовому. Жінки працювали на льонарському лані з раннього ранку до пізнього вечора. Але до села не могли повернутися, не заспівавши гарної пісні.

Почув їхні голоси молодий на той час завідуючий клубом Федір Олександрович Грицюк і запросив дівчат поспівати до клубу. Вирішили тоді Євдокія та Олена Кузло, Тетяна та Степанида Шеремет співати гуртову пісню не тільки вдома, на роботі, а й на клубній сцені. До їх пропозиції приєдналася відома виконавиця народних пісень, ланкова Ольга Микитівна Грицюк. Отак гуртом і зібралися на першу репетицію.

Перший виступ молодого колективу відбувся у 1964 році в урочищі Дуби неподалік від села Миляч. Саме відтоді й розпочалася творча біографія хор-ланки із Лісового.

Молоді співачки дуже серйозно ставилися до своїх виступів. Вони ретельно підбирали співочий репертуар. В основу концертної програми були покладені зібрані у Лісовому пісні. На першому звіті перед односельцями виконувалися місцеві пісні: „Цвіла, цвіла калинонька", „Косив Ваня гречку спілу", „Ой у лісі вогонь горить".

Керівник фольклорного колективу Федір Олександрович Грицюк постійно зустрічався із старожилами рідного села, навколишніх населених пунктів, записував від них тексти обрядових пісень. І завжди в таких творчих експедиціях він виявляв самобутні зразки поліської пісенної поезії. Наприклад, чого вартий лише той факт, що спілкуючись із жителькою Лісового Марією, Федір Олександрович віднайшов дуже давню купальську пісню „Ой на Івана, ще й на Купала", яка поповнила репертуар хор-ланки.

Ой на Івана, ще й на Купала
Дівчина собі долі шукала.
Темная нічка-Купалочка,
Не виспалася Наталочка.
Не виспалася, веночок вила,
Долі водою його пустила.
Пливи, веночок, по білуй хвилі,
Пливи до хати, де живе милий.
Темної ночі втонув поволі —
Не дав Купало дівчині долі.
Прийшла додому, тихенько в хаті,
Заснув же батько, не спала мати.
Мати не спала, все теє чула,
Твоя, Наталко, доля втонула.

Через небагато часу репертуар хор-ланки налічував понад сотню пісень різних жанрів. Велику допомогу у підборі пісень надавав Петро Наумович Степанюк, який у той час був керівником відомої хор-ланки із Кураша. Саме

Петро Наумович приніс до колективу твори „Ми дівчата із Полісся", „Росяні світанки" та інші. Зверталися виконавці і до колискової поезії, бо розкривається в ній почуття ніжності, кохання, людяності і добра. Учать такі пісні любити правду, Вітчизну, маму, рідний край. Якщо побутове призначення колискових пісень визначалося у заспокоюванні, присипанні дитини і передавалось одноманітністю мінорного ладу, то в сучасному гуртовому виконанні хор-ланкою відчувалося прагнення емоційного впливу на слухача. Неодноразово із сцен різних рівнів лилася колискова „Люлі, люлі, дитинонько, спати".

Люлі, люлі, дитинонько, спати,
Пішла мати до роду гуляти
Та й казала буде ночувати.
А у мене рід великий, багатий,
Буде мене медом частувати.
Ой якби ж мені од меду не впиться
З своїм родом дай наговориться.
Пусти мене , мій роде, додому
В мене вдома дитина малая
Ще й до того свекруха лихая.
Аж прихожу тихо під віконце,
Задрижало моє тіло й серце.
Аж свекруха вечероньку варить,
Ну а свекор дубиноньку парить.
Треба, синку, твою жінку бити,
Щоб звикала додому ходити.
За що ж, батьку, мою жінку бити.
Помре мати - не буде ходити.

Де тільки не побував зі своїм колективом Ф.О.Грицюк. Поліські співачки зачаровували своїм співом слухачів районних центрів, міста Рівного, Луцька, Львова, Києва, сіл Столінського району Білорусі. На першому республіканському радіоконкурсі „Золоті ключі" колектив одержав багато схвальних відгуків з Донецької, Дніпропетровської, Волинської, Житомирської областей та Автономної Республіки Крим. Республіканське журі присудило колективу з Лісового Диплом лауреата і грошову премію. У 1984 році хор-ланка здобула перемогу в обласному огляді-конкурсі фольклорних ансамблів. Під час проведення Всесоюзного семінару-практикуму „Використання фольклору в трудових святах та обрядах" колективу був вручений приз редакції республіканського журналу „Соціалістична культура".

Наші співачки приймали участь у культурній програмі, присвяченій 1500-річчю міста Києва. Потрапили вони і на телевізійні екрани. Зйомки телепередачі проходили у телестудії міста Львова. Побували поліські дівчата і на московській сцені. У 1985 році Лісівській хор-ланці було присвоєно звання самодіяльного народного фольклорного ансамблю. Після виступу на

московській сцені колективом зацікавилися і за кордоном, особливо представники діаспори у Польщі та Канаді. До колективу надійшли запрошення відвідати ці країни. Але здійснити ці наміри перешкодили політичні події. У 1987 році знаний колектив був запрошений до участі у Всесоюзній творчій майстерні фольклорного мистецтва. У 1991 році хор-ланка „Світоч" стала учасницею міжнародного фестивалю українського фольклору „Берегиня", який проходив у місті Луцьку.

Спілкуючись  із  нашими  співачками,  ми  намагалися  згадати  усіх учасників відомого народного колективу. Виявилося, що найпопулярнішим ім'ям серед жінок було Ольга. Отож, членами колективу у різні часи були: Кузло Євдокія, Кузло Олена, Шеремет Степанида, Шеремет Тетяна, Грицкж Ольга Микитівна, Грицюк Ольга Петрівна, Грицкж Ольга Панасівна, Грицюк Ольга Калениківна, Доматюк Ольга Григорівна, Скляр Софія Григорівна, Грицюк   Катерина   Калістратівна,   Кузло   Уляна   Іванівна,   Грицюк   Єва Панасівна, Хмарук Юлія Іванівна, Грицюк Серафима Трохимівна, Буткевич Ганна Трохимівна, Грицюк Варвара Яківна.

Звичайно, багато зусиль для організації та успішної діяльності колективу приклав нині уже покійний Федір Олександрович Грицюк. З дитинства його знали непосидючим, допитливим, до всього небайдужим. Завжди прислухався до народної пісні і сам частенько підспівував дорослим. У далеких 50-х роках минулого століття закінчив Замороченську семирічку. В 1957 році подався до Кіровоградської області, де працював у Мар'янівському бурякорадгоспі на різних роботах. Але це була не його стихія. Тому у 1958 році повертається додому і вже в лютому стає завідувачем клубу у своєму рідному селі. Згодом проходить строкову службу в рядах Радянської армії. І після цього у його трудовій книжці з'являється останній запис про прийняття на посаду завідуючого клубом села Лісове, де пропрацював більше ЗО років. Саме після повернення із служби, Федір Олександрович активно займається згуртуванням співочого колективу.

Для того, щоб здобути фахову освіту, вступає на заочну форму навчання до Дубнівського культосвітнього училища, а згодом - до Рівненського інституту культури. Федір Олександрович завжди був у центрі культурного, громадського життя села. Невеличке приміщення сільського клубу (до 1984 року це була маленька сільська хатинка) кожного вечора наповнювалася відвідувачами, які знаходили собі справу для душі. Тут проходили репетиції хор-ланки, дівочого ансамблю, учнівського колективу. Частенько сільська молодь ставила на сільській сцені різні п'єси, влаштовувала вечори відпочинку, зустрічі з цікавими людьми. Саме Федір Олександрович був ініціатором відзначення давнього язичницького свята Івана Купала. Сьогодні це свято відзначається у всьому районі, а в 60-70-і роки до Лісового їхало багато різного люду, щоб побачити це дійство.

Багато енергії віддав Ф.О.Грицюк створенню у 1975 році шкільного лісництва при Лісівському лісництві Дубровицького лісгоспу, клубу любителів природи. Коли у 1984 році було збудоване нове, красиве приміщення будинку культури, Федір Олександрович облаштував тут багатий куточок природи, взявся і за сільський музей. Як бачимо, це була людина великої енергії, багата на фантазію, вмілий організатор будь-якої справи.

Активний, творчий працівник був удостоєний багатьох відзнак. Зокрема, у 1970 році Федір Олександрович був нагороджений медаллю „За доблесну працю", у 1985 році - медаллю „Ветеран праці" та медаллю лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості, у 1987 році - медаллю лауреата другого Всесоюзного фестивалю народної творчості. А скільки різних відзнак було отримано разом із хор-ланкою, яка була основною турботою і радістю.

Після звільнення з роботи у 1994 році вийшов на пенсію. І якось непомітно відійшов від улюбленої справи. Мабуть, Федір Олександрович не уявляв себе не в своїй професії, з якою зріднився, зрісся за довгі роки. Все рідшими стали і виступи місцевих народних артистів. Деякі із жінок закінчили співати через різні причини, деякі захворіли і померли. Тай такого активного організатора уже не було.

Найактивніші учасниці хор-ланки Грицюк О.М., Грицюк О.П., Скляр С.Г. є сьогодні частими гостями місцевої школи, де працює фольклорний гурток „Джерельце". Маленькі артисти переймають багатий досвід своїх бабусь, виступають із концертами перед односельцями. Є й перші перемоги на районному рівні: фольклорний колектив був неодноразовим переможцем та призером районного фестивалю-конкурсу „Дзвенить струна народна».

Підтримка: Воробей Микола