ЛІСОВЕ - ЧАРІВНИЙ КУТОЧОК ПОЛІСЬКОГО КРАЮ  ІСТОРІЯ БІБЛІОТЕКИ  ЛЕГЕНДИ КРАЮ  БЕРЕГИНІ НАРОДНОЇ ПІСНІ  НАРОДНІ УМІЛЬЦІ СЕЛА 

Лісове - чарівний куточок поліського краю

І хлібом, і цвітом,
і прадідом дідом
пахне рідне село,
моє рідне село.

У мальовничому куточку поліського краю, серед багатої розкішної природи розкинулося невеличке, але рідне кожному з нас село Лісове.

Сучасна назва села датується 1961 роком. Вона походить від давніх лісів, які і до сьогоднішого дня оточують Лісове з усіх сторін.

Лісове знаходиться на північний захід від районного центру Дубровиця за 17 км та за 23 км від залізничної станції. Через село проходить автомобільна дорога Рівне-Зарічне.

Село є центром Лісівської сільської ради до якої ще входить село Озерськ. На території Лісового працюють сільськогосподарський кооператив "Полісся"та Лісівське лісництво. Більшість земель знаходяться у приватній власності жителів села.

У селі є дев'ятирічна школа, дитячий садок "Чебурашка", публічно-шкільна бібліотека, сільський клуб, відділення зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт, чотири магазини. Дворів — 140, населення – 453 (за станом на 01.01.2007)

В письмових джерелах село під назвою Заморочення вперше згадується від 1577 роком. Цю інформацію дає "Історія міст і сіл УРСР" 1973 року видання. Але, за переказами, поселення тут існувало ще задовго до цього. Про це свідчить легенда про місцеве урочище "Селисьба".

Усі великі суспільно-політичні віхи історії відображалися в житті лісовчан(замороченців). Народні перекази зберегли пам'ять про часи монголо-татарської навали, турецько-татарських набігів.

З X VII століття село відносилося до маєтку графів Плятерів. З кінця XVIII століття землі Дубровиччини відносяться до Ровенського повіту Волинської губернії в складі Росії.

З 20х років XX століття Заморочення знову потрапляє під владу панської Польщі. Більшість господарств були розкидані по хуторах (Пасіка, Лубок, Добрий бір, Веприк, Островки і т.д.)

Від панського маєтку тих часів збереглися великі липи, які обмежовували панські землі. В польські часи в селі працювала трьохкласна школа, яка спочатку знаходилася у селянських хатах, а пізніше було збудоване красиве приміщення, яке в роки війни згоріло.

Деякі зміни на краще відчули селяни після 1939 року, але вони були недовгими. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. На кінець липня 1941 року село уже було окуповане німецькими фашистами.

Розпочалися важкі часи. Село опинилося у вирі війни. Ліси навколо стали місцем перебування і партизанів, і бандерівців. Жителі села фактично розділилися на два ворогуючі табори, і не стільки через високі політичні ідеї, як через звичайні сусідські чвари. А вилилося це у численні жертви серед мирного населення, великі звірства, яких наша пам'ять не повинна забувати.

Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників у 1944 році 44 мешканці села були призвані на фронт. 22 з них були поранені, 17 - не повернулися з фронтів війни.

На жаль, на сьогодні уже нема в живих ні одного ветерана цієї страшної війни. Після закінчення війни мирне життя в селі почало налагоджуватися. Організовується колгосп - імені Суворова, 31 річниці Жовтня, імені Шевченка. З 1961 по 1967 рік — Лісівське допоміжне господарство, яке відносилося до села Трипутні. З 1968 року організовується радгосп "Озерський", у 80х роках - колгосп "Полісся", нині - СВК "Полісся".

З 1939 року село відносилося до Золотинської сільської ради Висоцького району. Пізніше організовується Замороченська сільська рада, першим головою якої був Грицюк Роман Трохимович. Переважна частина жителів села є православними віруючими.

Характерною рисою лісовчан є особлива любов до народної пісні. Довгий час радував своїм співом фольклорний ансамбль "Родина"(керівник Ф.Грицюк), який виступав на сценах Києва, Львова, Москви. Сьогодні ці традиції продовжує дитячий фольклорний колектив, який є неодноразовим переможцем районного фольклорного фестивалю "Дзвенить струна народна".

Славиться Лісове народними майстрами вишивки (Скляр С. Г., Кузло К. П., Сульжик М. О., Петрович 3. О., Кузло Н. М., Грицюк Р. В.), ткацтва (Грицюк О. П., Скляр С. Г.), різьби по дереву (Сахно В. М., Мерзун В.А., Мерзун І. М.), виробництву кошиків та кошелів(коробок) (Місько І. Ю., Сахно М. І., Грицюк В. М.).

Лісовчани на протязі століть зберігають батьківські традиції і створюють нові свята та обряди. Із сивої давнини зберегігся у селі купальський обряд. Кожного року в ніч із 6 на 7 липня відбувається велике дійство з вогнищем, купальськими піснями і хороводами, танцями та розвагами. На свята збираються цілі родини, натруджені люди (бо ж саме в цей час масово збираються чорниці у лісі, йде заготівля сіна для зимівлі худоби, пораються чималі городи) веселяться цілу ніч.

Із нових свят, які також стали традиційними, у Лісовому дуже люблять день села, яке відзначають щороку 28 серпня на світле свято Успіння Пресвятої Богородиці. Ініціатором становлення цієї традиції була сільський голова з майже 20 річним стажем роботи  Кузло Р. Я.

Чарує і захоплює Лісове своїх гостей багатою, розкішною природою. Тут можна довго мандрувати лісовими масивами, різними путівцями-манівцями, милуватися величними деревами. А яка краса відкривається оку, коли потрапляєш до урочища „Ставки". Тут голубіють тихим водним плесом більше десятка цих водойм. І риба гарна водиться у ставках, можна добре порибалити, а потім приготувати смачну юшку.

Багаті ліси навколо нашого села на різні ягоди та гриби. Тут можна поласувати чорницею, брусницею, журавлиною, лохиною, лісовими малиною та суницею, ожиною. А скільки різних грибів збирають місцеві жителі. Справжнім делікатесом є мариновані білі гриби та зелениці. Лісівські господині знають багато рецептів приготування грибних блюд.

Підтримка: Воробей Микола