Село моє, для мене ти єдине

Городище

Моє село… Серце обливається кров'ю, коли дивлюсь на тебе, вистраждане, вмите сльозами вдів, матерів, обпалене Чорнобилем, але таке рідне, бо тут я народилася: тут живуть мої батьки, вимовила перші слова, вперше милувалася красою віковічних дерев (які схилилися над водою). В Городищі живуть добрі і працьовиті люди, які мов пташки, не можуть покинути своїх рідних осель. Люблю своє село, як може мати любити свою дитину, як голуб голубку, як соняшник сонце, берізка весну, верба річкові хвилі…

Шанують в нас і інші символи: хліб, мамину пісню, батькову криницю, дідусеву хату, бабусину казку, вишитий рушник. Я також шаную ці символи, люблю людей і своє рідне село.

Дорогі односельчани Городищенці! Хай вам Бог посилає великого земного щастя, успіхів у особистому і громадському житті. Хай міцніє ваш сімейний добробут, повняться добром і достатком ваші оселі. 

                                                                            Марія Мазанович