Ні,я жива, я буду вічно жити!... Друк

alt25 лютого – 150років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-​Квітки) видатної української письменниці, поетеси, перекладача, громадської діячки. З нагоди цієї вагомої дати  в центральній  міській  бібліотеці представлено книжкову в иставку-інсталяцію  «Ні, я жива, я вічно буду жити!» де представленні  матеріали  та  документи про життя та творчість поетеси , її твори. Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Косач Квітка. Вперше вона підписалася псевдонімом “Українка ” у віці 13 років. Прикладом для неї в цьому став дядько – Михайло Драгоманов, якого письменниця ніжно любила і дуже поважала. Драгоманов спочатку підписувався, як “українець”, а дівчина хотіла бути схожою на нього. У колі сім’ї її називала Лесею, тому цілком зрозуміло, що вона воліла цей більш милозвучний варіант.Леся Українка – геніальна особистість, яка залишила в історії української літератури колосальний слід. Її біографію вивчають у кожному навчальному закладі, про неї говорять і пишуть. Здається, що нам відомо про цю легендарну  жінку все. Але, тим не менш, існують особливі факти з її життя, про які мало хто знає. У дитинстві Ларису можна було назвати дитиною-індиго. Вона володіла неймовірними розумовими здібностями. 

Вже в 4 роки вміла читати, в 6 років – чудово вишивала, а в 9 років з-під її пера вийшов перший вірш. altВона досконало володіла шістьма мовами: українською, російською, італійською, французькою, польською та німецькою. Крім цього, вона чудово грала на фортепіано. Для своїх сестер вона написала підручник “Стародавня історія східних народів”. На той момент українці було всього 19 років….“Виглядала Леся вище середнього росту, тоненька, худа дуже, смаглювата, лице мала загоріле, темне, довгасте, без рум’янців, жовтувате лице. Як дивилась або сміялась, трохи плющила очі, любила прижмурювати очі, а розповідаючи, інколи затримувалась" - так змальовує зовнішність Лесі Українки її колишня покоївка.Одним з тих, до кого мала любовні почуття Леся, був Сергій Мержинський. Саме йому вона присвятила свій твір “Твої листи завжди пахнути зів’ялими трояндами”. Але він ставився до неї, як до близького друга. Навіть коли Сергій Мержинський помирав і Леся перебувала поруч з ним, то так і не дочекалася взаємності. Замість цього, Мержинський попросив її піклуватися про іншу жінку, яку він дійсно любив.За незвичайну силу духу і твердість характеру, Іван Франко називав Лесю Українку “єдиним чоловіком в нашому писемстві”. 

   Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.
   Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш «Надія». За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.
    До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою.
    Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.
    У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».
   Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні.
   Свій творчий псевдонім поетеса запозичила в свого дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).
   Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — «мистецтво».
    Лірична сповідь Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» присвячена єдиному коханню поетеси – Сергію Мержинському. Це трагічне почуття не було взаємним, він кохав іншу, але саме завдяки цьому почуттю за одну ніч біля ліжка вмираючого від сухот коханого була створена геніальна «Одержима». Сергій Мержинський помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.
    За словами Івана Франка, тендітна й ніжна Леся Українка була «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоча сама поетеса себе не вважала гідною й нігтя Франка, оточення вважало її за надзвичайно сильну духом жінку.
   Заміж Леся Українка вийшла вже після 30 років. Свого чоловіка, Климента Квітку, вона, безумовно, поважала, але кохання до нього не відчувала.
   За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.
Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.