В любові й гармонії з навколишнім світом і з самою собою Друк

Краса немає меж… Наша розповідь про майбутнього психолога Яну Якимову, її altзахоплення.  Тематика  вишитих картин  надзвичайно цікава. Кольори, фактура, техніка виконання робіт настільки високого рівня, що не залишається сумнівів-це справжнє мистецтво. Яна часто приймає участь в районнихконкурсах, які для неїзавжди  як свято. Це можливість зустрітися з прекрасним, а особливо, якщо автор цих картин знаходиться серед нас. Талановита, обдарована, самобутня, просто здібна особистість, обмежена в дечому фізично, вона щира та світла в своїх помислах і діяннях. Це ще раз підтверджують її роботи, які випромінюють вкладені в них ніжність, доброту, любов, життєдайну енергію. Яна Якимова з Бережок, Дубровицького району– тендітна ззовні, має зріст близько метра, але разом з тим терпляча і сильна духом. А ще дуже розумна. Бо ж каже і розуміє те, що здорові люди часто забувають.Маленька Яна з’явилася на світ на перший погляд здоровою дитиною. Так тривало до 4 місяців. Раптово у дівчинки опухла ніжка, її завезли у лікарню і з цього моменту, згадує дідусь Іван Іванович Красько, життя родини розділилось на до і після. 

В один день вони раділи своєму клубочку щастя, а вже в наступний мусили вступати у нерівний бій за її здоров’я з важкою недугою. І почалась виснажлива круговерть з медзакладів, інститутів, професорів. Рідні по крихтах збирали надію, що все буде добре. Втім висновок медиків був невтішний. У Яни знайшли рідкісне генетичне захворювання.«Для нас це було шоком. Здорова дитина враз стала важкохворою. Тим більше в сім’ї ніхто не мав подібних недуг. Виявилось, що по лінії батька Яни у третьому поколінні були якісь відхилення. Свою лепту додала й аварія в Чорнобилі. Лікарі поставили діагноз – вроджений недосконалий остеогенез. Були ми і в колишнього нашого народного депутата Олександра Костюка, знаного травматолога з Дубровиччини, який зараз працює в Міністерстві охорони здоров’я. Він подивився дитину і сказав, що за всю лікарську практику з таким захворюванням стикався тільки двічі. І порадив набратися терпіння, мовляв, до десяти років будуть altпостійні переломи.alt Адже ця хвороба робить кістки слабенькими, схожими за структурою на хрящі, які від найменшого пошкодження можуть зламатися. Так і сталося. Яна з 4 місяців до 11 років пробула в гіпсі. Довго лікувалися в інституті радіаційної медицини в Києві. За ці роки зрозумів весь негатив бюрократії. Треба щоб хворим йшли на зустріч, а в чиновницьких кабінетах навпаки вставляли палки в колеса. Наприклад, була можливість відправити Яну на Кубу. Але через документальні проблеми не вдалося. Я безрезультатно оббивав пороги», – розповідаєдідусьІван Іванович. Незважаючи на Янині проблеми зі здоров’ям, її ангели-охоронці – бабуся й дідусь – намагаються зробити все, аби вона не відчувала себе іншою. У їхньому затишному будинку немає сходів та порогів. Дівчина на маленькому велосипеді без допомоги може вільно виїжджати на вулицю чи до магазину. Вона радо спілкується, а ще багато читає.У 7 років Яна, як і всі однолітки, стала першокласницею, займалася індивідуально дома. З теплом та вдячністю згадує свою першу вчительку Марію Максимівну та класного керівника Наталію Іванівну. Уроків ніколи не пропускала і старалася завжди вчитись на гідному рівні. Навіть попри те, що її недооцінювали в чиновницьких кабінетах. «Був один прикрий випадок, – згадує Іван Іванович. – Для Яни виділили лише 8 годин для індивідуальних занять. Тоді як діти в школі займалися 32. Вона може й має фізичні особливості, але ж не в розумовому плані. Я не довго думаючи, написав листи в Міністерство освіти та у відповідні департаменти. І нам таки дали 16 годин. Тож Яна вивчала всі предмети з шкільної програми».Після одинадцятого класу в дівчини не виникло сумнівів, чи вступати далі у виш. Хоча її знову ж недооцінили. Лікарі на медичній комісії написали у індивідуальній картці, що вона не може навчатись, бо, мовляв, не ходить. Але дівчина вперто продовжувала боротися зі стереотипами. Тож вступила доРівненеськогоуніверситету «Україна», який спеціалізується на освіті людей з інвалідністю.Дідусь хотів, щоб стала діловодом, бухгалтером чи юристом. Але Яна обрала психологію. Хоче допомагати тим, хто цього потребує, лікувати людські душі. Тим більше дуже любить спілкуватися. Та й сучасні технології дозволяють робити це черезсоціальні  мережі. Свої навики психолога Яна застосовує на практиці, підтримуючи меншу сестричку в непростий підлітковий період. «Спочатку думала, що будуть лекції через Скайп. Але в університеті проблеми з ним, не можуть вийти на зв’язок.  Тому викладачі надсилають мені завдання по електронній пошті. А літературу шукаю і добираю сама. Дідусь привіз книгиз рівненської бібліотеки. Та й Інтернет завжди під рукою. Правда, деколи складно самій розбиратися в тій чи іншій темі, особливо це стосується інформатики. Але стараюсь поглиблено вивчати, аби все розуміти. Нарікань від педагогів поки не було, навпаки куратор каже, що вони мене хвалять, бо багато працюю», – ділиться враженнями першокурсниця. Яна закликає рідних дітей, які мають обмежені можливості, вірити завжди в них. Бо ж підтримка окриляє. «Якщо вони відчуватимуть, що є поряд міцна опора, то зможуть багато чого подолати і досягти». А Іван Іванович додає, що «в першу чергу не треба впадати в паніку. Інвалідність – не вирок. Слід згуртуватися, а не тікати від труднощів. Не замикатись в собі і не робити це зі своєю дитиною. Навпаки всебічно розвивати її». По всьому їхньому будинку розвішані картини з бісеру, майстерно вишиті Яною власноруч. Тут і пейзажі та ікони. Приймала участь у мистецькому конкурсі серед молоді з інвалідністю «Сяйво надій»в Києві. Дідусь з гордістю розповідає, що творчість онучки була неодноразово оцінена й на районному рівні. Яна - чарівна, тендітна, щира, відкрита, майбутній психолог, талановита дівчина, надзвичайно позитивна та комунікабельна, з легкістю контактує з людьми, а їм самим завжди цікаво спілкуватися з нею. У 2020 році взяла участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та обдарованої молоді «Новини науки: дослідження, відкриття, інноваційні технології» та отримала Сертифікат.  У своїй статті  розкрила важливу тему "Особливості затримки психічного розвитку дітей". При написанні статті  використала всі знання та весь досвід, який отримала під час проходження практики в Дубровицькому ІРЦ. Дивлячись на дивовижні роботи, розумієш на скільки їх світ яскравий, красивий і світлий. У роботах багато душевного тепла, любові, радості.   Первозданність і довершеність оточуючого світу стає близькою і зрозумілою кожному завдяки глибині і мудрості бачення авторки вишитих картин, польоту уяви та щирому захопленню природою в усій її багатогранності. Зі слів Яни: « Краса – це внутрішній, душевний зміст, коли людина живе в любові й гармонії з навколишнім світом і з самою собою.   Коли на зміну сонячним дням приходять похмурі, часом з дощовими ранками та довгими вечорами, особливо у час непередбачених викликів таких як пандемія, карантин, багато хто почувається сумним, знесиленим, роздратованим.І вже офісами, вулицями, зупинками, мов опале листя шелестить слово «депресія».  Осіння пора завжди викликає змішані почуття. Початок осені з її золотим листям й теплими днями приносить непідробну радість, але як тільки теплові деньки змінюються непогодою і сльотою, на час навалюється туга і меланхолія…». Як майбутній психолог Яна дає корисні поради, з якими ділиться на сторінках місцевої газети  «Дубровицький вісник», в соціальних мережах. А  осінню нудьгу від поганого настрою розвіює улюблене хоббі - фотографія та вишивка. «Коли така краса навколо,  я беру свою камеру і йду фотографувати, і  коли я бачу вдалині кадри, то настрій піднімається, хочеться далі творити, вишивати, і дуже люблю спілкуватися з рідними. Поряд з люблячими людьми завжди комфортно». Творчим людям необхідні такі якості: талант, терпіння, уява, художній смак, любов до природи, майстерність. Саме ці якості необхідні, щоб стати справжнім творцем, майстром своєю справи. Процитую слова майбутнього психолога Яни Якимової для всіх нас : «Щасливим можна бути в будь-який час року. Щастя – це взагалі такий особливий п’ятий сезон, який наступає не звертаючи уваги на дати в календарі і все таке інше.Живи в сьогоденні, пускаючись у плавання з кожною новою хвилею, шукай вічність в кожному моменті.»Отож будьмо щасливими!   

В статті використанні  матеріалами     tp://dubrvisnik.blogspot.com/2017/12/blog-post_80.html                                                                                                     http://dubrvisnik.blogspot.com/2019/12/blog-post_61.html

                                                               http://libr.rv.ua/data/library/img/148.pdf

 

Останнє оновлення на Четвер, 03 грудня 2020, 10:04