Головна Наш край Творчі особистості Дудар Марта "Чорним по білому" - Сторінка 7
Дудар Марта "Чорним по білому" - Сторінка 7 Друк e-mail
Головна статті
Дудар Марта "Чорним по білому"
Заповідь
Життя нотами Шопена
Mysterion (Таїнство)
Моя зима, моя весна, моя стихія
Наші імена
Гість
Хліб
Мім
Вірші
Всі сторінки

Гість

Тук-тук… Хто ж стукає? Ой, боюся підходити… Може там воно – викинуте із сусідньої квартири….А навіщо мені секонд-хенд? Хто там? Млявий шепіт чиїхось замерзлих губ, котрі дихають на мої двері, роздмухуючи бажання підійти до незримого духу, що породила моя уява.

  • Хто там?
  • Кохання. Впусти…
  • Іди жебракувати деінде…
  • Дивися, бо потім кредитів не буде.
  • Стривай, розкажи про себе.
  • А, що одразу я? Може ти розкажеш?
  • Я не знаю.
  • Що в школі не навчили?
  • Ні.
  • Дивно. Сама кличеш мене, а зараз бомжем називаєш.
  • А хто ж ти тоді?
  • Я – свобода бути рабом.
  • Як це?
  • А так… Кохання не приходить, щоб взяти, воно віддає себе без зайвої млості чи нарікань на те, що уже ніколи не стане собою і обов’язково розіб’ється на два світи, які будуть вічно тягатися один за одним із різних кінців, але одного початку, поки не перетнуться між собою.

Кохання ніколи не шукає, бо завжди знаходить, де йому впасти, лягти чи сісти – не важливо, головне – не зачерствіти від гарячого і хтивого табуну, що біжить за ним, але ніколи не наздожене, бо любов народжується і помирає в піні не від солодкавого запаху мила чи шампунів, якими перенасичені театральні посмішки і зрадливі сльози.

Кохання не живе від слів, що годують його, воно не стає чистішим від манірності чи його апофеозності, воно не живе там, де ховаються пристрасті чи возвеличуються страждання. Кохання – це віра в те, що людина вміє глибоко заховати чи задушити або закинути в куток, як ляльку, з якою стало нудно гратися. Кохання – це не ідол, щоб на нього молитися чи про щось просити, бо для тих, хто кохає – воно саме буде благати, щоб його взяли.

Любові не потрібно вишуканої метафізики чи розколотих мрій, воно стукає у двері тих, хто його не чекає, щоб зайти у підвал замученого серця, підняти його із вогкої підлоги, здмухнути обсілу пилюку і просто сказати: «Ви не чекаєте, тоді ми йдемо до вас!».

  • Ну тоді заходь… Надовго?
  • Поки не помру.
  • А скільки в тебе середня тривалість життя?
  • Скільки ти дозволиш…

Зайшло і не виходить…
Тук-тук. Знову хтось… Червона чи зелена кнопка? Серце каже «Пуск». Ну що ж ОК.

  • Хто там?
  • Ви не чекали, тоді ми йдемо до вас!
Останнє оновлення на Неділя, 15 січня 2012, 11:56
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити