Головна Наш край Творчі особистості Дудар Марта "Чорним по білому" - Сторінка 2
Дудар Марта "Чорним по білому" - Сторінка 2 Друк e-mail
Головна статті
Дудар Марта "Чорним по білому"
Заповідь
Життя нотами Шопена
Mysterion (Таїнство)
Моя зима, моя весна, моя стихія
Наші імена
Гість
Хліб
Мім
Вірші
Всі сторінки

Заповідь

Слово… Тебе шепоче мені доля в блаженному екстазі невинного сну, цілуючи вуста мої промінням свого сонця. Тебе ж вона і розсипає, як попіл, за кривавим шляхом на Голгофу, що знов і знов ти, слово, торуєш собі, забувши про анафему всього світу… Слово, ти– вочах німої дитини, як і кажуть більше ніж сухі факти, закопані глибоко у брутальності людської душі… Ти відпускаєш нам гріхи і проклинаєш водночас, відроджуючи унаших серцях первісну тваринну черствоту, безпосередність, безжальність, справедливість і мстивість, але саме цих якостей нам і не вистачає...

Хоча тобою ми часто граємося,але раз закинувши, як непотрібну ляльку в куток, залишаємося сам на сам із незліченними мовчазними стінами Фатуму… Досить однієї миті, щоб ти перетворило життя у пристрасне блаженство, але не вистачає вічності для того, щоб осягнути тебе – божественний ідеал руйнівної, неповторної, але такої жаданої краси… Я тебе присвячую комусь там, далеко, де плачуть за знедоленими та грішними дітьми Божими.

Тебе я чую зі своїм першим подихом, ти перевтілюєшся в мене із страхітливою силою абсолютної влади над свідомістю… Я бачу тебе без маски, але кожен раз все з новим обличчям, яке малюю сама на полотні свого життя. Перед тобою я не маю права піднятися з колін, адже, як Серафим, я молюся на камені святої історії все своє життя, не шкодуючи для тебе, слово, свого чола, яке розіб’ю до крові в божевільній молитві за твоє воскресіння.

Слово, о вигнанце віків! Тебе посадили на сталевий ціп, як гризького пса, замучили чужою брехнею, яка іржею в’їлася у твої крила, колись давно позичені в Ікара…

Слово, я навік твоя раба, але живу не миттю неволі, а лечу до мінливої свободи, захованої у струнах мого ж серця, яке грає пісню, що її написав дощ…

Тобою я марю, мені вже байдуже з якої чаші пити, бо знаю, що все одно сп’янію від твого вина, що мої предки заповіли берегти до кінця світу…

Ти – моя Мойра, бо з кожним кроком даруєш і забираєш дорогоцінні та мізерні моменти життя.

Слово… Твій квіт – моя зірка, твої пелюстки – мої сонячні зайчики, які з’являються і покидають мене, цілуючи вії і шепочучи заповідь, яку чую тільки я : «Свобода – твоя істина…».



Останнє оновлення на Неділя, 15 січня 2012, 11:56
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити