Звідки ти, Кусте? Друк e-mail

На Рівненщині в найвіддаленішому куточку Дубровицького району серед лісів та боліт розташоване село Сварицевичі. Село на перший погляд нічим не відрізняється від тих сіл, що розкидані на Поліссі. Люди в ньому справами і думками сучасності, але є те, що відрізняє це село від інших. У  Сварицевичах зберігся прадавній пласт глибинної культури, унікальний дохристиянський обряд, древлян «Водіння (ходіння) Куста».

Обряд цей має тисячолітню історію й сягає своїм походженням у дохристиянську епоху. Ймовірно, що наші предки - язичники вшановували Куст поряд з іншими язичницькими божествами. Про це свідчать вже перші згадки про обряд у «Софіївському першому літописі», 1145 року: «Ни поклонися кусту ни идолам єго». Це був період боротьби християнства із «поганськими» звичаями. «Іпатіївський літопис 1159 року знову вказує на те, що невірні «водяще около куста поклонятися им». Тим більше дивовижним є те, ,що й. донині обряд цей локально побутує на Рівненському Поліссі.

Логічно випливає запитання: яким чином пощастило вберегтися на Україні цьому унікальному явищі? Щоб дати ствердну відповідь, варто бодай коротко згадати історію села. Перша писемна згадка про Сварицевичі датується 1450 роком. Небагато знайдеться подібних сіл з такими історичними посвідками.

Розташоване воно в найглухішому відрозі Дубровицького району, що неподалік від білоруського пограниччя. Складний географічний рельєф - болотиста місцевість, ліси, бездоріжжя - дещо зменшив згубність революційних процесів.

Я думаю, саме ця обставина - певна законсервованість села - й допомогла зберегти в первозданності осередок з давньою духовною культурою наших пращурів.

Вшанування предків

Але перш ніж приступити до детального опису даного обряду, хочу розповісти про органічну його частину, без якої моя розповідь про унікальну випадком збережену, обрядову пам'ятку давньої української культури була б неповною - про вшанування предків.

Отже, дійство це відбувається напередодні «Водіння Куста». У перший день Трійці, в неділю в ранці, всі мешканці села збираються на цвинтарі. Могилки прикрашають зеленим лепехом, галузками та квітками. Старші жінки викликають на розмову своїх родичів - у формі речитативу вони оповідають небіжчикам про найважливіші події, які сталися протягом року. Той, хто хоч раз побував на таких дійствах, на все життя запам'ятає цю хвилюючу й бентежну хвилину — весь цвинтар озвучується розмовою - бесідою з предками. Очевидно, що розмова моїх односельців з померлими - один з варіантів давньої традиції.

Водіння Куста

Ось, що розповідали старші жінки нашого села, які пам'ятають "Куста» ще з дитячих років ( Галушко Хартина Наумівна 1925 р.н., Грицюк Марія Олександрівна 1949 р.н., Холодько Олександра Олександрівна 1956 р.н.).

Готуватися до Зелених свят починали ще в суботу, розкидаючи під вечір галуззя клена, берези, горобини, а вже в неділю в ранці розкидали по хаті та дворі лепех ( аір). Обряд, в якому брали участь лише дівчата та жінки, тривав три дні. Започатковували його рано в ранці наймолодші дівчата, потім «водили Куста» юнки, а після обіду ватагували літні жінки.

Перед тим як почати дійство, гурт збирався у лісі й вибирав з поміж себе найвродливішу дівчину або жінку, яку, власне, й називали «Кустом» чи «Кістянкою». Її пишно заквітчували в зелене вбрання. Для дівчаток, скажімо плели з лепеху спеціальну спідничку, котру підперізували кольоровою крайкою й затикали всілякі квіти та гілки з листям. Голову прикрашали кількома віночками з квітів та листям клену. Такий пишний одяг, що нагадує живий кущ, потрібен для того, щоб господар, до якого приходили віншувати, чи зустрічні люди не впізнавали б односельцю. Решта учасниць зодягались у святковий одяг. В селі таких ватаг набиралося до десятка, а то й більше. Після цього обрядовий гурт вирушав до села з піснями. Підійшовши до оселі, кустяни заспівували:

Куст з Кустом,
А жито з ростам
Щоб вам жито родилося,
У коморі плодилося!

 

На зустріч їм виходили з хати господарі, тримаючи на вишитому рушникові хліб, сіль та узвар. Отримавши згоду гурт заспівував одну з обрядових пісень:

Ой, ми були й у великому лісі
Нарадили Куста із зеленого кльон(у)
Нарадили Куста із зеленого кльону,
Вийди, господаре, із нового покой(а).
Вийди, господаре, із-нового покоя,
Винесь Кусту да хоч пув-золото(го).
А хата стоїть при дорозі,
Наради Куста з білої бірьоз(и).
А в нашого Куста да й ніжки невеличкі
Треба йому, треба, панчішки-черевичк(и).
Наший Куст поїде до батенька з гості.
Треба йому, треба, черевички на помост(і).
А наший Куст даром зілля не носить-
До того заходить, да хто добре запрос(ить).
Ой, ми водим Куста да й од хати, до хати,
Щоб жили всі люди і щастило й багат(о).
Ой, а в етий хаті да хазяїн хороший,
Ми прийшли й у Куста, а він винесе грош(і).

Якщо у дворі господаря є дівчина, то їй дарувалась ще одна пісня:

Коло Куста да сочевиця густа,
А коло бору да травиця шовкова
Хто ж тую сочевицю покосить,
Той мене од батюхни попросить.
Хто тую травиця пожне,
той мене од батюхни возьме.

Після малих кістянок ходять дівчата, що на виданні. У їх співах більш згадок про дівочу долю, парубка.

Зацвіла в городі рожа,
В нашім дворі господиня хороша.
Не пошкодує нашому Кусту гроша.
Просимо, господине, наш Куст обдарити,
А свій дім звеселити.

Тут же дівчата переходять до іншої, більш жартівливої:

Надворі да холодна роса,
Не ходи, моя мила боса,
Коли ж тобі мій миленький жаль.
Купи черевички, як жар.
Куплю ж тобі, милая, і троє
Будем ходити по водицю обоє,
Куплю тобі, моя мила, панчішки, черевички,
Да на твої білі ніжки.
Одна пара - по водицю ходити,
Друга пара- в хаті діло робити,
Третя пара - до церкви ходити.

Дівчатам господар міг винести на обдарування з грішми й морс чи квас. Неодмінно складалися всім побажання швидко сподобатися парубками і вийти заміж. Після обіду з давнину ходили з Кустом й статні жінки, їх пісні були більш жартівливі, але.неодмінно розпочиналися з ритуальної «Ой, ми були У великому лісі». Від неї переходили до іншої:

Пойду я до броду по воду:
Перевозчику, перевези до роду.
Клич, не клич, дівчинонько, стоя,
Одреклася годинонька твоя.
Широка ріка береги позаймала,
Скрізь село йшла - годинонька не пізнала,
Чи тим не пізнала, що головонька сива,
Чи тим не взнала, що доля не щастила?
Не тим не взнала, що головонька сива,
А тим не взнала, що доля не щастила.

Дуже часто дорослі кістянки співали ще таких пісень:

Святая Тройца, Пресвятая Богородице,
Посіяла льон-льон да нихай зародиц(а).
Посіяла льон-льон при зеленій дуброві,
Й нихай зародица да для меї чорнобров(ої),
Посіяла льон-льон при глибокій криниці,
Нихай зародица да для меї й одиниц(и).
Посіяла льон-льон при холодній росі,
Й нихай зародица да для меї жовтокос(ої).

Ой, дай, Боже, за рік Куста діждати,
Підемо до лісу того Куста вбирати,
Підемо до лісу того Куста вбирати,
Ой, у тому лісі да всілякії квіти,
Й убирають Куста да й маленькії діти.
Ой вони приходять да із лісу додому,
Да й поздоровляють з Кустом в кожному дому,
Да й поздоровляють з Кустом в кожному дому.
Ой, піду я дай у чистеє поле,
Ой, там же мій братко да пшениченьку ор(е)
Ой, кидай, браток да пшеницю горати,
Да підемо, братцю, мого щастя шукати.
Ой, не підемо, сестриченько тепер,
Да поїдемо із неділеньки - в четвер,
Ішли ми в дорогу, да ішли долиною,
Пливло моє щастя да бистрою ж водо(ю).
Пливло моє щастя да бистою водою,
Стало моє щастя шовковою травой (у)
Ой, як я стала своє щасте ловити,
Стало моє щасте ізо мною говорит(и).
Ой нащо ти щасте да на воду пустила,
Бо ти осталася й ув роду нещаслив(а).
Без родоньку зросла , а без щастя вродилася,
Ой, Боже, мій, Боже, за кого я судилас(я).

Ой, ти, зозуленько, ти рабенькая пташко,
Ой, не куй раненько - бо на серденьку важк(о).
Ой, як жеж мені да рабе не куват(и).
Годувала дітки , нема ким замишлят(и).
А хто побрав зозулині діти,
Ой, дай йому, Боже, да три літи хворіт(и).
А хто буде да їми замишляти,
Ой, дай йому, Боже, да три літи лежат(и).
Ой , ти наша мамко да ни журиса нами,
Поростуть крилечка - полинемо ми сам (й).
Обминемо ліса , широкеє поле,
Бо піженька да й у ніженьку коле.

Господарі віддаровували смачним доморобним печивом чи грішми.При цьому вважалося , що чим більше одвідує ту чи іншу родину співанок, тим щедрішими будуть статки в господарстві, а відтак їх завжди чекали з нетерпінням , коли ж з якихось причин одну з осель обминали, то це вважалось великою образою для її господарів, бо як казали в таких випадках «Кого Куст минає, той щастя не має».

Залишаючи оселю, кустяни в поетичній формі бажали здоровя і статків в родині, зичили дощу на ниву щедрого врожаю та багатого приплоду в господарстві. Серед них:

Щоб Вам коні водились і овечки плодились - будьте з Кустом здорові».
« Водимо Куста , щоб другого року діждати і поспівати»...

Закінчивши водити Куста, гурт йшов на леваду чи до річки, приспівуючи:

Ми водили Куста од хати до хати,
Щоб були всі люди щасливі й багаті ?

Натомість кожна з учасниць знімала з ведучої гілочку чи квітку й кидала приказуючи:

Це на врожай і статки !»Цим дійством, власне, й завершувався обряд.

Сварицевицький Куст та його "побратими."

Довгий час Існує думка про збереження цього обряду лише в одному — єдиному селі Сварицевичах Дубровицького району Рівненської області, але, слід сказати, що це не так.

Безумовно, обряд «Водіння Куста» найбільш повно зберігся саме в с.Сварицевичіі, але дослідникові Віктору Ковальчуку вдалося зафіксувати кустові пісні і в селах Іванчиці та Старі Коні Зарічненського району Рівненської області.

Як пише В. Ковальчук у своїй статті «Обряд «Водіння Куста», що має користь, ймовірно, більш широкої географії цього обряду вказує і розповіді старожила із села Хоцунь Любешівського району Волинської області Івана Корця, 1911 року народження.

На Трійцю в нас робили «Куста». Дівчата спивали. Роблять того «Куста» з кльона чи з ясеня. Йдуть по селі й співають:

Триця, Триця, дай холодная роса,
щоб не ходила моя мила боса».

І цілковитою несподіванкою було виконання обряду «Зелені свята» учасниками фольклорного ансамблю з села Широка Гребля Козятинського району Вінницької області. Безумовно, що подільський Куст відрізняється від поліського як текстами, мелодикою пісень так і іншими елементами обрядодійства, але є і те, що їх об'єднує - нарядження дівчини - символу, обожнювання природи, побажання господарям , тощо.

Відомо й те, що пам'ятають Куста і в Білорусії, зокрема в Пінському районі Брестської області.

 Дослідження "Куста" етнографами

Ознайомившись із таїнствами «Водіння Куста», цікаво ще також відмітити, що саме цьому обряду, на відміну від інших, - як і пише Василь Скуратівський у книзі «Покуть"» - вельми не пощастило». Навіть у минулому столітті, коли етнографічні дослідження досягли найвищого розвою, жоден з тодішніх вчених не подав більш - менш ґрунтовного опису, оскільки, як стверджується в літературі, обряд цей «уже не побутував». Дослідники обмежувались невеликими добірками пісень та фрагментними оповідками.

Уперше в повоєнний час описала кустову обрядовість рівненська | фольклористка Світлана Кітова. В журналі «Народна творчість та етнографії» за 1972 рік вона оповістила читачів про те, що на Поліссі й досі зберігся давній язичницький обряд. До короткого опису додано цикл пісень . Але й після цього фольклористична розвідка з огляду на відомі нам обставини не набула широкого розголосу в українському народознавстві.

Останнім часом значну роботу щодо вивчення цієї теми провели Степан Шевчук, Раїса Терещенко , Віктор Ковальчук.

Будем надіятись, що обряд збережеться не тільки, як культурна пам'ятка українського народу, а й усього слов’янського звіту.

Відродження древлянського свята

Виявляється, вперше живе звучання кустових пісень почув керівник народної самодіяльної хор-ланки П.Н.Степанюк від подружжя Чудіновичів і сповістив про це цікаве явище С.А. Кітову, яка разом із молодим фольклористом С.І. Шевчуком зробила перші описи народного обряду в Сварицевичах, записала тексти і мелодії пісень, а Б.А. Маркар'ян зафотографував кілька його ритуальних моментів. Згодом С.А.Кітова дала характеристику Кустові в одному з розділі своєї кандидатської дисертації про традиційну та сучасну поезію весняно-літніх календарних обрядів Волинського Полісся. Вона відзначила язичницьке походження Куста. Найдавніші згадки про нього залишили староруські літописці. Можна стверджувати, що це теж було божество і наші предки вшанували його.

Минули тисячоліття. Хто тільки не плюндрував нашу землю - ординці, кримчаки, шляхетські магнати-розбійники, тевтонські варвари... І як було вижити цьому звичаю, цим пісням, коли звинувачувались родини, села, не раз полум'ям спалахував край, де вони передавалися від матері до дочки, від голосу до голосу? Як легко було обірватися пісенній нитці, яка в'язала в єдиний народ численні покоління предків?

Під час фашистської окупації на непокірне партизанське село Сварицевичі одна за одною сунули каральні навали, розстрілювались люди, спалювалися живцем. У 1943 році гітлерівська авіація багато разів бомбардувала село - тут все пройнялося вогнем: хати, господарські приміщення, школа, церква... Ворожі пілоти косили людей з кулеметів. Здавалося, вигоріло усе живе... І як було утриматись на землі старовинному Кусту коли пішли зі світу найталановитіші, найпам’ятливіші співачки?

Але не згорів у воєнному полум'ї Куст, він був, як неопалима купина — легендарний терновий кущ, який горить і чудом не згоряє. І зразу ж після війни дівчата знову вбирали його, і знову лунали серед руїн і пожариськ ніжні голоси, як зелені пагони вічного дерева народної творчості:

Жита вам в полі,
Хліба на столі,
Будьте ви з Кустом здорові!

Останнє оновлення на Неділя, 15 січня 2012, 11:03
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити