Головна Наш край Творчі особистості Берегиня пісенних скарбів Полісся
Берегиня пісенних скарбів Полісся Друк e-mail

Древнє Полісся — край дрімучих лісів, голубих озер та річок, зелених дібров — здавна славиться як один із багатих та самобутніх регіонів України (особливо Волинська його частина), де донині збереглися прадавні легенди, звичаї, обряди та пісні, які вже майже втрачені в інших місцевостях України. Ці духовні скарби, що побутують на землі Полісся, є великим надбанням нашої національної культури.

Дубровицький район Рівненської області — показовий у відношенні збереження поліського фольклору. Значною мірою завдяки тому, що у селі Крупове живе унікальна берегиня поліського пісенного фольклору — Уляна Петрівна Кот. Першу згадку про це село знаходимо в Іпатієвському літописі, де зазначено, що воно засноване в середині XVI століття. Село славилося тим, що тут був поширений художній промисел — ткацтво. Ця традиція збереглася і до наших днів. Як зауважує сама Уляна Петрівна, «у нас в кожному домі і тчуть, і співають».

У селі Крупове, в простій поліській хатині, що стоїть біля самого лісу, 26 жовтня 1936 року народилася Уляна Кот, де проживає і нині. Із ткацьким верстатом та піснею Уляна Кот познайомилася ще в дитинстві. Ось як гарно про неї написала Наталка Позняк у своїй статті «Життя — як виспівана пісня» (Вісті Рівненщини, 3 серпня 2004 р.): «Вона пам'ятає усі пісні, що співала її мама. А та всю свою журбу за нещасну вдовину долю переливала в пісню. Часто, сидячи за ткацьким верстатом, заводила вона тужливих пісень під ритмічний перестук кросен. Уляна вбирала ті пісні, ховаючи, як найдорожчий скарб, у своєму серці. Разом із тим переймала і мамині секрети ткацтва, і потім люди, розглядаючи тоненькі поліські серпанки*, виткані руками майстрині, дивувалися: чи то пісня лягла на полотно,чи то полотно стало піснею».

Поліські серпанки Уляни Кот нині відомі в багатьох країнах світу, її рушники та сорочки зберігаються в музеях та приватних колекціях Києва, Львова, Москви, Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччини, Канади та Америки. За свою високохудожню майстерність Уляна Кот в 1981 р. була удостоєна звання «Заслужений майстер народної творчості УРСР».

Природа щедро нагородила Уляну Петрівну чудовим голосом — альтом. М'який тембр тонко відтворює кожну мелодію пісні, глибоко розкриваючи її зміст. В 1976 — 1991 роках Уляна Кот керувала у рідному селі фольклорно-етнографічним гуртом «Берегиня», будучи одночасно його солісткою. Завдяки їй репертуар колективу нині налічує кількасот народних пісень. З 1991 по 1996 рік вона керувала дитячим гуртом «Серпанок», залюбки передаючи дітям скарби поліського пісенного фольклору. На яких лише підмостках сцени не співала Уляна Петрівна Кот! Майстерне виконання і тонке розуміння людської душі, що закладене у пісні, робили її виступи завжди успішними. Разом із своєю «Берегинею» вона стала лауреатом багатьох регіональних, всеукраїнських та міжнародних фольклорних фестивалів, телетурніру «Сонячні кларнети» та переможцем радіоконкурсу «Золоті ключі».

В 1985 р. фірма «Мелодія» (Москва) випустила великий стереодиск під назвою «Співає Уляна Кот», куди увійшло вісімнадцять народних пісень Полісся у виконанні талановитої співачки. В 1988 р. в житті Уляни Кот сталася ще одна пам'ятна подія: їй, єдиній представниці від України, довелося демонструвати свою виконавську майстерність перед слухачами, основу яких складала українська діаспора, у Вашінгтоні та Нью-Йорку. Сюди вона була запрошена для участі у фестивалі національних меншин США, який проводив Смітсонівський інститут у Вашінгтоні.

Прослухавши низку пісень у виконанні Уляни Кот, доктор мистецтвознавства ІМФЕ Софія Грица відзначила: «Прекрасна пам'ять дає можливість співачці зберегти у своїй скарбівні високовартісні і повні сюжети народних балад, сімейно-побутових і обрядових пісень, а вроджене музичне обдарування і хороший смак — інтерпретувати їх з великим почуттям і розумінням. Уляна Кот — співачка психологічних настроїв з тонким світосприйняттям».

Цю думку повністю поділяє упорядник цього пісенного збірника. На протязі 2004-2005 років мені вдалося записати від Уляни Петрівни Кот 1000 пісень різних жанрів, більшість з яких мають місцеве походження. Кожна зустріч з Уляною Петрівною надавала мені наснагу і приносила радість. Я занурювався у чисте та глибинне джерело поліського пісенного фольклору. Записаний від Уляни Кот такий об'ємний репертуар дає мені право поставити її поруч з такими видатними носіями українського пісенного фольклору, як Явдоха Зуїха та Настя Присяжнюк (обидві із Вінничини).

Чимало пісенних перлин поліського краю, записаних від Уляни Кот, зберігається у фондах українського радіо, у Рівненському обласному центрі народної творчості, в архівах фольклорних експедицій.

В 1991 р. у видавництві «Музична Україна» (Київ) вийшов невеликий пісенник «Берегиня», в якому вміщено вісімнадцять народних пісень, записаних від Уляни Кот 1981 р. С.Шевчуком (мелодії розшифрувала Д. Січкарук). Про Уляну Кот, як майстриню з ткацтва та вишивки, а також як співачку і носія духовних пісенних скарбів написано багато: в районних, обласних та всеукраїнських періодичних виданнях. Одними із найкращих нарисів про неї є «Співає Уляна Кот» Богдана Столярчука, відомого на Рівненщині краєзнавця, а також «Життя — як виспівана пісня» Наталки Позняк.

До збірника «Ой зозулько, сива пташко» увійшло 150 пісень різних жанрів, записаних автором цих рядків з голосу Уляни Кот. Це колядки, щедрівки, веснянки, козацькі, рекрутські та вояцькі пісні, соціальне- та родинно-побутові пісні, пісні про кохання, балади та жартівливі пісні. Зауважимо, що це лише невелика частина пісенного скарбу, записаного упорядником від співачки.

Переважна більшість пісень носить сумовито-тужливий характер, що відповідає нужденному побуту, в якому довгі роки перебували поліщуки.

У збірці переважають побутові теми: важке життя на чужині, туга за рідним краєм і рідними, нещасливе кохання, родинні стосунки тощо. У піснях збережено діалектизми, характерні для регіону. Що ж стосується мелодій, то вони, хоч і не мають великого діапазону, проте дуже мелодійно-гнучкі і допомагають розкриттю змісту.

Особливо характерні у цьому відношенні балади. Всі вони звучать в мінорі, в багатьох із них використані народні лади, що придає мелодії ще більшої виразності і колоритності. До високохудожніх зразків балад належать твори про вдовину долю: «Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт», «Ой жила вдова при селі», «Жила собі вдовонька», «Ой жила вдова посеред села». А відома на Україні пісня-балада «Ой не ходи, Грицю», автором якої є славнозвісна Маруся Чурай, має у виконанні Уляни Кот іншу мелодію, ніж та, що зустрічається у пісенних виданнях.

Свій поліський варіант має і відома пісня-балада «Ой горе тій чайці», авторство тексту якої приписують гетьману Івану Мазепі, який мав хист до поезії. У збірнику ця пісня подана під назвою «Кричит чайка над водою». Кожен із жанрів, вміщених у нашому виданні, має свої характерні риси, починаючи від старовинних народних колядок, веснянок і закінчуючи жартівливими піснями. Повні драматизму деякі рекрутські та вояцькі пісні, що глибоко западають в душу своєю правдою життя.

Ось як співається в одній із рекрутських пісень: Сталі думать ще й гадать: Кого в солдати забрать. Заберемо багача — То багач відкупітца. Заберімо сіроту — То й не буде клопоту. Нема неньки, ні отца, А сам не одкупітца.

Упорядник має надію, що збірник пісень з голосу Уляни Кот «Ой зозулько, сива пташко» стане у пригоді всім, хто любить та вивчає культуру свого рідного краю, учням та вчителям на уроках народознавства, а також шанувальникам української народної пісні. Хочу доземно вклонитися видатній берегині пісенного фольклору Полісся Уляні Петрівні Кот за той безцінний духовний скарб, який мені вдалося записати від неї протягом 2004-2005 років і побажати їй здоров'я, щастя та радості в житті.

Упорядник має намір продовжити видання пісень Полісся, записаних від Уляни Кот.

Кузьма Смаль
Останнє оновлення на Неділя, 15 січня 2012, 11:13
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити