Дарунок бібліотеці Друк e-mail
 
Луцьке Євангеліє – пам’ятка галицько-волинської книгописної школи та пам’ятка української мови XIV століття. Луцьке Євангеліє майже на два століття старше за Пересопницьке Євангеліє, і вважається його предтечею. Це одна з найдавніших богослужбових книг України, що збереглася до наших днів....
Луцьке Євангеліє - одна з найдавніших східнослов'янських пам'яток християнської культури. Воно передувало і підготовлювало підготувало появу таких пам'яток духовності, як «Крехівський Апостол» і Пересопницьке Євангеліє, і в кінці - Острозької Біблії 1581 р.
Після майже 700-річного періоду забуття книга отримала нове життя у вигляді видання факсимільного типу. 
Відтепер багато славісти, мовознавці, мистецтвознавці та інші дослідники зможуть здійснювати наукову роботу над Луцьким Євангелієм. Коли, де і ким було написано Луцьке Євангеліє, ми нічого конкретного сказати не можемо. У книжці не було чи не залишилося записів, де про це повідомлялося б. Проте збереглися покрайні записи (маргіналії), які дещо можуть розповісти. Із них випливає, що Євангеліє належало Спаському монастирю в селі Красне. Останнє було розташовано поблизу Луцька (зараз це територія міста). Цей монастир тривалий час був у володіннях і під опікою князів Острозьких. У відомому «Заповіті» Гальшки Острозької (1579 р.) вказано, що вона, віддаючи частину коштів на Острозьку академію, водночас жертвує також «на монастир святого Спаса, недалеко Луцька, над рікою Стир». Село Красне було саме на березі згаданої річки. Правда, маргінальні записи в Луцькому Євангелії пов’язані не з князями Острозькими, а переважно з представниками шляхетського роду Кирдієвичів, що осів на Волині. Кирдієвичі мали татарське походження, однак, опинившись на Волині, прийняли християнство й адаптувалися до місцевих умов. В принципі, такі явища були не поодинокими. Тогочасний руський (фактично український) соціум та його культура були настільки потужними, що чужоземці (татари, литовці, поляки, італійці), попадаючи на Волинь, швидко приймали місцеві традиції й ставали «своїми». Кирдієвичі робили в Луцькому Євангелії записи про свої пожертви на користь Спаського монастиря. У той час існувала така практика: якщо хтось із землевласників хотів пожертвувати свої маєтності на користь храму чи монастиря, то робив відповідний запис у церковній книзі, яку використовували під час богослужіння. Перший дарчий запис у Луцькому Євангелії зроблено Порфирієм Кирдієвичем. Про останнього є згадка в одній із грамот, датованій 1366 р. Тобто цей жертводавець жив у середині XIV ст. Тому дослідники припускають, що Євангеліє було написано в цей період. Є у Євангелії й маргінальні записи, що стосуються пізніших часів, зокрема ХV ст.
Мовознавці відзначають, що в церковнослов’янському тексті Євангелія знайшли відображення фонетичні риси української мови. Це закономірно. Адже розмовна мова так чи інакше впливала на переписувачів, і вони мимовільно адаптували текст до місцевого мовного середовища. Пізніше це бачимо в Пересопницькому Євангелії, а також інших волинських євангеліях, які, на жаль, лишаються маловідомими. Загалом же Луцьке Євангеліє потребує подальших досліджень — як істориків, так і філологів. Особливо цікавими є покрайні записи, які дають можливість хоча б частково відтворити історію Спаського монастиря. Чи випадковою була поява Луцького Євангелія, а також численних середньовічних волинських євангелій? Звичайно ні. У період занепаду Київської Русі, а особливо після монгольської навали, Волинь стає культурним центром руських (українських) земель. У ХІІІ ст. тут створюється літопис, який у літературі не зовсім вірно іменується Галицько-Волинським. Насправді цей твір писали на Волині, а «галицькими» в ньому є лише деякі описані події, що відбувалися на Галичині. У цьому ж ХІІІ ст. на Волині правив князь-книжник Володимир Василькович. Він не лише замовляв переписувати книжки й дарував їх церквам, а й сам їх переписував. Цього князя літописець іменував філософом. Його жінка, Ольга Романівна, теж належала до освічених людей. Під її керівництвом було укладено завершальну частину Галицько-Волинського літопису. Володимир Василькович, не маючи дітей, передав 1287 р. Волинське князівство Мстиславу Даниловичу, який правив у Луцьку. Його вибір не був випадковим. На Волинське князівство були й інші претенденти. Але Мстислав Данилович імпонував Володимиру Васильковичу своєю поміркованістю, а також увагою до релігійно-культурних цінностей. Тобто в його особі він побачив хорошого наступника. І, певно, не помилився. Вважається, що саме за Мстислава Даниловича була створена Луцька єпархія, а Луцьк став помітним політичним і культурним центром Волині. Тому в той час з’являється така пам’ятка, як Луцьке Євангеліє. За джерелами https://incognita.day.kyiv.ua/luczke-yevangeliye-konteksti.html
Останнє оновлення на Вівторок, 09 листопада 2021, 10:26