Головна Бібліотека Масові заходи Краса воістину не тлінна
Краса воістину не тлінна Друк e-mail

Мистецька година до 110-річниці
від дня народження Катерини Білокур
відбулася в Дубровицькому позашкільному центрі освіти,
яку провела Руслана Фурсович – бібліотекар читального залу.

7 грудня минає 110 річниця від дня  народження Катерини Василівни Білокур - видатної художниці України, геніальної особистості, однієї з визначних постатей 20ст., яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі, щедрі дарунки родючої землі і розмаїття квітів – символ радості і щастя, і духовного життя народу. Її ім’я на завжди залишиться в історії українського мистецтва.

Народилася Катерина Білокур 7 грудня 1900 року в с.Богданівка біля Яготина Київської обл.. в селянській родині. Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні мистецьких наставників. Училася сама. Самотужки навчилася читати, писати й малювати. Починала малювати на фанері, пізніше навчилася ґрунтувати полотно, розводити фарби, робити саморобні пензлики, розрізняти кольори, тони, грунтувати палітру барв. Починала вчитися малювати з портретів рідних, близьких її серцю людей.

Гнітили й знищували її чисту душу заскорузлі патріархальні звичаї села, убогість, тяжка фізична праця, і відсутність контакту з близькими людьми. Як згадувала Катерина Білокур «… і чого ж воно їм і рідним моїм, і близьким, і чужим, і всім, казалось те малювання якимсь диким і недосяжним для жіночого розуму?»

А рука спрагла торкатися вуглини, пізніше – саморобного пензлика – і малювала поспіхом на білій стіні, на шматочках полотна, а якщо щастило – на папері. Малювала усе, що оточувало її, що любила понад усе: землю, коней, людей, квіти.

Вона  захоплювалась орнаментами на предметах селянського побуту, на українських строях, рушниках, але найбільше її вразливу поетичну душу зачаровували квіти, що цвіли біля хати, на городі, на луках, на полях. У листах вона згадує, як квіти з нею розмовляли, просили малювати їх.

Оволодівши майстерністю малювання, створивши власний індивідуальний метод зображення дійсності, Білокур прагнула показати свої картини знавцям художникам. Допоміг випадок – Катерина Василівна почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калиною була» у виконані Оксани Петрусенко. Спрагло захотілося подякувати співачці, розповісти про себе, ще й пучечок калини намалювала і надіслала разом з листом до Київського оперного театру. Оксану Петрусенко глибоко зворушив лист і малюнок. Розповіла про незвичайну долю богданівки Василю Касіяну і Павлові Тичині, а далі за їх порадою звернулася до центру народної творчості в Києві, звідти надіслали рекомендацію до Полтави. І почалася дорога до визнання. Полтавські художники тепло і щиро зустріли і Білокур, її твори.

У 1940 – 1941 рр. на виставках у Полтаві та Києві експонувалися картини Білокур. Глядачів зачарували небачені  досі художньо – довершені квіткові композиції.

Коли почалася війна, за свідчення художниці, у полум’ї війни загинуло 11 картин, згоріли разом з Полтавським музеєм.

Катерина Білокур померла у червні 1961 року у Богданівці. В її селі у 1977 році відкрито меморіальну садибу-музей художниці. Композитор Л.Дичко у 1983 році створила балет «Катерина Білокур», поставлений однойменний спектакль, занято документальний та художні фільми. В 1989 році встановлено премію її імені.

Бібліотекар Катерина Таборовець

Останнє оновлення на П'ятниця, 13 січня 2012, 12:31
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити