Головна Бібліотека Книжкова виставка Радість мужнього слова
Радість мужнього слова Друк e-mail

Левкович Арсен Михайлович
 (17.04.1945 с.Жадень Дубровицького р-н, Рівненської обл. – 12.01.1991,   м.Дубно)
   - український поет, прозаїк і художник.

Левкович Арсен Михайлович народився 17 квітня 1945 року в селі Жадень Дубровнцького району Рівенської області. Із дитинства важко хворів, прикований важкою недугою до постелі.

З 1953 р. його діти на руках носили до школи. У 1965 р. переїхав до сестри у Крим, а з 1967 р. перебував у Дубенському будинку-інтернаті.

В місті Дубні закінчив середню школу (екстерном). Тут почав писати вірші, перші з яких були опубліковані у газеті «Червона зірка». Поетичні добірки друкувались в альманасі «Вітрила — 79», в часописах «Жовтень», «Дніпро», газеті «Молодь України» тощо.

Окремі твори перекладені російською мовою. В перекладах Арсена Левковича побачили світ по-українськи вірші білоруських авторів Н. Матяш, В. Вітки, А. Гречанікова, Ю. Свіркн, В. Веремейчика, Т. Бондар, Г. Дмитрівна, С. Гаврусьова, М. Малявки, В. Вярби, російських — В. Василенка, Н. Боровик, В. Манаєнкова та інших. Писав прозу. Виступав у періодиці з рецензіями на книги В. Мисика, О. Яхневич, В. Забаштанського, В. Симоненка.

Малював. Ряд графічних творів опубліковано в обласних 1 районних газетах.

Активно займався шаховою композицією. Мав відзнаки республіканських та міжнародних конкурсів.

Помер  12 січня 1991   року.

Незважаючи   на   важку  недугу,   він залишив по собі багату творчу спадщину. Лауреат обласної  комсомольської   премії  їм. Миколи   Максися (1978). Часто публікувався у періодиці. Багато для його підтримки зробив поет М.Пшеничний, посмертно видавши збірку поезій «Не жди сльози»

Ця збірка віршів видана на кошти учнів та випускників Дубенського медичного училища, які впродовж багатьох літ старалися полегшити долю автора.

Виконуючи волю Арсена Левковича авторський гонорар переданий в Вербську школу-інтернат.

НЕ ЖДИ СЛЬОЗИ
Журливо всміхнулося  поле,
Тінь смутку майнула в стерні...
Навіщо ти, мачухо-доле,
Надрізала   крила   мені?


Так хочеться дужим  злітати,
В розвеснені  далі іти,
Щоб людям, як мовила мати,
Від серця дарунки нести.


В  пожадливій спразі нап'юся
Кохання  п'янкої роси...
О ні, я тобі не скорюся,
Від мене  не  діждеш  сльози!

УКРАЇНІ
Люблю  твої далі,  Вітчизнонько, сині.
Ти лаєш мені в серце наснагу живу,
В любові до тебе черпаю я сили,
Любов'ю до тебе борюсь і живу,


Для мене була ти і будеш, як мати,
Бо долю зіткала пісенно-ясну.
Я криком не буду тобі присягати,
Мовчанням я краще тобі присягну.

ПІСНЯ ДУШІ
Упали на  трави   малинові   роси,
В   солодкій дрімоті зчарований ліс.
Провісник  лелека  кохання   приносить,
Мені ж   налелечив він сліз.


Схвильований  вітер б'є всесвіт  копитом,
Розвіяти тугу мою він  спішить.
О, люди,  повірте,  не  сльози  це  -   квіти,  
Не стогін знімілий,  а   пісня душі.

МАТУСИН  ЗАПОВІТ
Матусю  люба, долі   крутизну
Пройшла  ти  гордо  і не  знала втоми.
Я в  роздумі напнув   чуттів струну  —
Так     боляче  її  торкає  спомин.

Хіба  забути   неньчин заповіт: —
  Будь щедрий,  синку,  на відвертеслово..
Тамує біль і через  гони літ
Напівзабута   пісня   колискова.

І повнить  серце ніжність  молода,
Як   матір  юну   перше   материнство...
Мільйон доріг  у майбуття   впада,
Та  жодна   не   вертас   у  дитинства.

Літа-коні   без   оглядки
В  трави  шовковисті...
По веселці, як по кладці,
До мого дитинства.


Загнуздати б лихих  коней,
Біг спинити круто...
Час — копитами по скронях,
А сивинки  —  пута.

ПІСНЯ ПРО УМИРАЮЧОГО БЕРКУТА
Громами смерека розчахнута зверху,
Густе верховіття в судомі звело.
В ущелині стогне розпластаний беркут.
В   смертельнім  двобої зломивши крило.


І бачить він небо, і сонце, і скали,
А серце так вабить стрімка висота.
Гарячою кров'ю обпечений камінь,
І крапля по краплі стікає життя.


Та в муках свойого сумління не враяв,
Бо ж знав достеменно-таки наперед:
Лише слабодухі оплакують рани,
А сильні   стрічають з погордою смерть.

Коли  у  грудях   чорна порожнеча
Й безоднею здається висота,
Приходить досвід,  наче  сивий  вечір.
Кладе принишкло палець на  вуста.


А   пальці,   перетомлені,   заспраглі,
Торкають болем змучене чоло...
Подумай, чом  перо   узяв  Корчагін.
Коли гвинтівки в нього не було...

МУДРІСТЬ
Ллється з чаші долонь рядових  трударів
Запах хліба і відблиски сталі.
Я вгамую теплом білу спрагу вітрів,
Щоб у серці добро проростало.


Хто б не був ти в житті: сталевар чи сівач,
Чи виводиш ти формули стислі. 
— Знай, що мудрість твоя не в словах, не в словах,
А в ділами підкованих мислях.

ВІРА —  НАДІЯ
Жайвором пісня у небо з літа,
Юна і щира.
Я переплавив у гарні життя
Сумнів — на віру.

Щоб наливались добром колоски
Дітям на радість,
Щоб   позгасали у  душах   людських
Сутінки  зради.

Щоб  заплітались   веселок  стрічки
В коси русяві,
Щоб обелісками наші батьки
Знову не стали.

Мені   б   слово   премудре, непрісле.
Що корінням вростає углиб,
Що вагоме і чесне,  як  хліб,
І прозоре, І чисте, як пісня .


Мені б слово, що звірене кров'ю.
Що печаль запекло на струні,
Те,   що пам'ять карбує  в   граніт
І відлунює в серці любов'ю.


Мені б слово, народжене болем,
Щоб збагнуть таку істинну річ:
Чом зоря, розпанахавши ніч.
В теплі груди поранила   поле?


В тому слові  згоріть  без  останку,
Щоб найбільших глибин осягнуть...
Та вже скроні копитами б'ють
Табуни  білогривих світанків.

Мені б слово...

Шаховий композитор

Шахи, як ще один вид спорту, вивели на європейську орбіту лауреата обласної молодіжної премії ім. М. Максися Арсена Левковича. Так, саме він, поет і перекладач, мав рідкісне захоплення — складати шахові задачі.

— Шахи — теж творчість та ще й неабияка, — говорив Арсен Михайлович. — Оригінальне світобачення, пошуки, відкриття тут характерні, як і в поезії. Людей, які займаються придумуванням шахових задач, називають, як і в музиці, композиторами. Це від слова «композиція», що в перекладі з латинської означає «складання», «створення».

В 1977 році Арсен вперше переміг у міжнародному конкурсі — дві задачі були опубліковані в Чехословаччині, у газеті «Глас люду». Спершу навіть не повірив, коли на шпальтах побачив своє ім'я поряд з лідерами (турнір був не лише загальноєвропейським, а й світовим).

А згодом у журналі «Шахматы в СССР» Арсен прочитав повідомлення: в Німеччині проводяться чергові змагання шахових композиторів. Ну, як же не взяти участі, коли після чехословацької перемоги його спортивно-творчі сили подесятерилися! Надіслав кілька .задач. Нарешті результат: надійшла бандероль, а там — міжнародний шаховий бюлетень про те, що і він, «А. М. Левкович, СPCP», кращий серед кращих...

Тут слід зробити суттєве уточнення. Арсен вчився у звичайній восьмирічці, села Жадень Дубровицького району, але школярем був незвичайним: друзі його носили до школи на руках, бо важка недуга позбавила руху ще в дошкільному віці. Так тривало 8 років! Відвідував Арсен і заняття з фізкультури: то був суддею, то допомагав учителеві вести записи, а дощової погоди чи в хурделицю проводив зі своїм наставником шахові бліц-турніри. І вигравав.

Безперечно, шахова композиція — незвичайний вид спорту. Тим більше потребує уваги до себе, адже цим композиторством займається не так й багато ентузіастів. Але як би там не було, а Арсен не ображався на неувагу до себе. Він, незважаючи на те, що був прикутий до ліжка, творив. Творив багатоходівки й мініатюри, шахові задачі, кожна з яких здавалася йому поезією. І робив він це не заради гучних титулів чи щедрих оплесків, а за велінням свого гарячого, воістину талановитого серця.

У місті Дубні на початку 2001-го року відбувся Перший шаховий турнір, присвячений пам'яті Арсена Левковича. Два дні тривали ці напружені змагання в актовому залі Дубенського медичного училища. Чому саме тут? Бо упродовж кільканадцяти літ саме цей навчальний заклад шефствував над нашим талановитим земляком, інвалідом з дитинства, поетом, перекладачем, художником, шаховим композитором.

У Державному  історико-культурному заповіднику міста Дубна є доволі багатий іменний фонд Арсена Левковича спортивних нагород, його малюнки, літературні видання, фотознімки. Написані й виконуються пісні на його слова.

Я І ТИ

(пісня, музика Рити Клішиної)

Упав мій сум на подих м'яти,
Росою ліг на трави сміх...
Моя любов - гарячі маки,
Твоя любов - це талий сніг.

А почуття, як брунька, трісло,
Схопився пагін на вербі...
Моя любов - це сонця пісня.
Твоя любов - це схлип журби.

Упав мій вірш душі на денце.
І запеклись вогнем рядки:
Моя любов - до скарбу дверці,
Твоя любов - самі замки.

Його ім'я як літератора добре знане в Україні, а шахова творчість вивела на європейську орбіту.

"Осніь"

"Плач дощу"


"Лелече гніздо"

Із книги відгуків персональної виставки
Арсена Левковича в м.Рівному

АРСЕНУ ЛЕВКОВИЧУ

Чи біда, чи журба, чи тривога -
Чорт бери! Все життя пронесе!
Лиш тебе би манила дорога
У мій дім, а моє серце, Арсен!..

Та щоб гойно вершились тополі
Край воріт, що у центрі села..
А все інше - залежить від долі:
Від твого і мойого тепла...

А я вірю в заквітчані весни,
В журавлинні ключі, в їх число...
Наше щастя, як згасло, - воскресне,
Будем жити, всім бідам назло!..

Орися ЯХНЕВИЧ,
член Спілки письменників України, м. Городенка Івано-Франківської області.

"Уважаємий Арсен Михайлович!
Мы много слышали о Вас. Вы - герой настоящего времени. Ваш труд и жизнь - подвиг. Желаем Вам здоровья, долгих творческих лет...

Учащиеся Башкирской АССР, 08.11.1988"

"Арсен Левкович" - малюнок Миколи Тимчака

Література:

  • Левкович Арсен Михайлович [17.04.1945 – 12.01.1991]/І.П.Пащук. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. – Рівне, 2005. – с.103
  • Левкович А.М. Не жди сльози: вірші. – Дубно: Дубенська друкарня, 1991. – 28с.
  • Шаховий композитор Арсен Левкович: шахові композиції вірші, малюнки, спогади/ред.. М. Пшеничний – Дубно; 2001. – 62с.
Дубінець Н.К.
провідний бібліотекар Дубровицької ЦРБ