Головна Повір у себе Із гопаком переміг смерть
Із гопаком переміг смерть Друк e-mail

Заняття бойовим гопаком допомогли 27-річному Петрові Велінцю з Рівненщини, який кілька раз пережив клінічну смерть, стати не тільки здоровим, а й успішним та щасливим чоловіком.

Через ледь привідкриті очі Петрик бачив білі плями, чув приглушені голоси. Останнє, що він пам'ятав, — це скрегіт коліс авто, падіння та удар. Далі — суцільна темрява, сильний дзвін у вухах та голові. Згодом хотілось підвестися, але тіло було наче притиснене залізною плитою. Тягар для такої маленької дитини був непосильним, кожної хвилини він ставав усе важчим і важчим. А ще страшенно боліла голова. Коли несила вже було терпіти і плакати, Петрик тихо стогнав, а біля ліжка вмивалася сльозами мати.

Ці гіркі дитячі спогади повертають ставного 27-річного чоловіка в той злощасний день. Тоді Петрик щойно закінчив перший клас. Граючись із ровесниками, жвавий хлопчик не помітив автівки, що на великій швидкості мчала вулицею. Мить — і дитина під колесами.

Переламано кілька кісток, перебита селезінка, розколото навпіл череп. Від небуття хлопчика врятувала лише та плівка, що вкриває мозок. Правда, Петрик таки пережив клінічну смерть. Із таких травм навіть досить міцному чоловікові вийти не під силу, а тут шестирічний хлопчик. Усе літо дитина пролежала паралізована. Тривале лікування, безсонні, сповнені муками ночі й... інвалідний візок. На нього Петрик навіть дивитися не хотів. Відвертався до стіни, а по маленькому зболеному личку текли сльози. Дивились на малого і не могли стримуватися від плачу медсестри та лікарі. "Будьте мужні! — говорили, відверта­ючи очі, медики Петриковим батькам. —Дитина паралізована й ходити не зможе. Дякуйте Богові, що хлопець бодай живий. Хоча яке то життя", — додавали стиха.

У дев'ятому класі Петро поставив рекорд школи з відтискання від підлоги - рівно сто разів!

А як приїхали додому, хлопчик повеселішав. "Не плачте, — голосно сказав батькам, спинаючись поволі на ще кволі руки, — я швидко ходитиму". Півроку виснажливих багатогодинних тренувань, сліз, болю, крику не минули дарма. Петрик підвівся — і пішов. А лікарі ще довго чухали потилиці й тихо казали, що дитина просто в Бога щаслива. А травмований хлопчина зростав допитливим і жвавим. Та хвороба давалася взнаки. "Не думай про біль, ти — сильний," — казав Петрику старший брат, який професійно займався карате і, попри застереження лікарів, почав тренувати молодшого. Мати тільки руки у відчаї заламувала, але її син не здавався і в дев'ятому класі поставив рекорд школи з відтискання від підлоги. Відтиснувся рівно сто разів!

Після закінчення школи Петро Велінець вступив до місцевого університету. На четвертому курсі талановитий спортсмен отримав пропозицію зайнятися бойовим гопаком, щоб відроджувати та популяризувати козацькі традиції. Свої спортивні вміння рівненський парубок настільки вправно застосував, що за кілька місяців отримав такі результати, яких інші досягали лише після років тренувань. Проте найбільше юнакові припали до душі психологічні налаштування козаків.

Петро, який на той час жив бойовим гопаком, збагнув просту істину та почав застосовувати її у повсякденні. Чимало міцних і здорових однолітків колишнього інваліда в житті стали невдахами, у них не було роботи, не клеїлося особисте щастя, хтось почав заглядати до чарки, пробувати наркотики, хтось уже мав проблеми із законом. Зате Петрові, котрий у буденних справах був таким активним, як і на змаганнях, доля усміхнулася.

Він має роботу, одружився, будує хату, керує гуртком бойового гопака й організовує спортивні фестивалі. З власної ініціативи та за фінансової підтримки місцевих бізнесменів споруджує спортзал, хоче відродити давнє козацьке бойове мистецтво на теренах усієї Рівненщини.

ПЛУГАТОР Г. Із гопаком переміг смерть / Галина Плугатор // Експрес ( додаток «Добрий лікар» ) . – 2010 . - №3 . – с . 15