Головна Сторінка пам'яті Дубровиця у горнилі війни 1941-1945 рр.
Друк e-mail

На захопленій німецькими фашистами території, особливо західних областей, залишилась абсолютна більшість населення, кинута напризволяще радянською владою. І вона, і партійні органи, захоплені зненацька через сталінську політику бити ворога на його власній території, зазнали безапеляційного краху. Із початку війни на теренах області розгорілися жорстокі бої. Дубровиця була окупована! 1 липня 1941р.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня розпочалася мобілізація в армію чоловічого населення у прифронтових областях. Дубровичани це повідомлення зустріли неоднозначно. Відразу була проведена інструктивна нарада радянсько-партійного активу і райвійськкомату. У всі населені пункти розіслали повістки чоловікам, які підлягали призову, про явку на збірні пункти. Проте він йшов мляво. Лише невелика частина військовозобов'язаних влилася в ряди армії, інші із-за неорганізованості мобілізаційного процесу поверталися назад, певний час переховувалися. Молоді люди стали важливим резервом для радянського підпілля, партизанських загонів і формувань національно-визвольного руху. Але з властивим радянській системі пафосом повсюдно на мітингах і зборах говорили про високий патріотизм. Так, дубровицька районна газета «За більшовицьку перемогу» 26 червня 1941 р. опублікувала таке повідомлення: «Комсомольці м.Дубровиця з ненавистю до німецьких варварів зустріли повідомлення про звірячий напад фашистів на Радянський Союз. На комсомольських зборах всі, як один, брали зобов'язання працювати на своїх місцях з потроєною енергією для зміцнення оборонної могутності своєї Батьківщини. Комсомольці тт. Ященко В.С., Жулай О.Н., Стягайло М.В., Стягайло Г.П., Коваленко М., Альтерович Г.І. та інші просять військкомат прийняти їх добровольцями і відправити на фронт». А нова районна управа відразу складала господарські листи по місту і селах майна населення, наявність худоби, навіть собак, для оподаткування, визначила розміри і норми сплати податків. Г Неподалік Дубровиці окупанти створили гетто, куди зігнали всіх євреїв міста і округи. «Однієї ночі гурт ув'язнених фашистами євреїв утік з гетто й подався на північ... Виснажені і голодні люди харчувалися ягодами і травами. Деякі євреї ховалися в селах від гестапівців...», - так стверджується в книзі В.Бегми і Л.Кизі «Шляхи нескорених» [1,с.81-82]. Згодом партизани захопили аптеку в містечку, забрали медикаменти та інструменти, якими лікар Борис Ерліх лікував партизанів і місцевих селян.

Поступово навколишні ліси наповнювалися антифашистами як в загонах радянських партизанів, так і учасників національно-визвольних змагань. Побутові, політичні взаємостосунки і погляди привели до поділу населення на прихильників радянської системи і захисників української ідеї. Із Дубровиці, Колок, Осової, Сельця, Бережниці, Орв'яниці та інших сіл і хуторів люди йшли до радянських партизанів.

Так, із Колок прийшло у загін ім. Т.Шевченка 14 осіб. У 1942-1944 рр. у цьому загоні працював зв'язковим Федір Васильчук, бійцем була Ніна Ясак, яка загинула у березні  1943р., Яків Твердий, Степан Алексійовець, Ярош Ясак та інші [4, спр.58, арк.2-3].

У спогадах учасник партизанського руху М.Корчев писав, і «що стосується загону Маслюка, то він за короткий час зріс у кілька разів... Із Дубровиці прийшли брати Нашори: Яків і Михайло, а Грицька ми відправили до міста для зв'язку з місцевим підпіллям, а Яків з Михайлом вже брали участі в бойових операціях [6, с.158]. Згодом Яків став командиром партизанського загону, був нагороджений трьома медалями». І

Рівненське Полісся активно виступило проти гітлерівських загарбників із самого початку війни. Одним з перших включився у боротьбу житель Дубровиці О.Кринько, який з дочками Марією і Олімпіадою створив підпільну організацію. Будучи учасником громадянської війни в Іспанії, він уже мав чітко сформовані ставлення до фашистської ідеології. Чуйно ставлячись до становища поліщуків, негативно оцінюючи заходи окупантів, підбирав поступово людей до своєї організації. Вже у вересні 1941р. він залучив до підпільної роботи Анатолія Главинського, Василя Годунка, Валентину Родько, Зосю Гладку, Михайла Петрушка, Людмилу Петрушко, Якова Брежка, Івана Янковського, Федора Маслюка [3, спр.48].

Своїм розпорядженням генеральний комісар Волині і Поділля від 16 грудня 1941р. визначив напрями і обсяги примусових робіт місцевого населення. Райуправа складала списки безробітних чоловіків і жінок для громадських робіт у місті і районі. На облік бралися люди, тяглова сила, виробничі і господарські будівлі, знаряддя, інвентар. У її розпорядженнях постійно попереджувалося, що хто ухилятимется від виконання рішень окупаційної влади, «буде покараний самими суворими мірами» [10, с.20]. Деякі жителі, спокусившись німецькою пропагандою і посулами, пішли на службу до окупантів, служили поліцаями. Інші із матеріальної скрути стали працювати в окупаційних установах, багатьох фашисти примушували працювати силою.

Підпільники теж не втрачали часу. Так, Анатолій Главінський, працюючи бухгалтером в одній із контор Дубровиці, передавав цінні дані про ворога, його заходи у місті і сільських населених пунктах. Василь Годунко стежив за діями поліції, неодноразово попереджуючи про каральні акції фашистських властей. Юна Юлія Чехіцька займалась розвідницькою роботою. У селах виявлялися бійці-оточенці, яких залучали до організації боротьби з ворогом.

Були, зрозуміло, і втрати. Гестапо вдалося вислідити і схопити організатора підпілля О.Кринька, якого після жорстоких катувань повісили на центральній площі міста. Після смерті батька донька Марія стала активно мститися палачам. Із березня 1942р. керівництво підпільною роботою перейшло до Федора Маслюка. У вересні 1942р. він встановив зв'язок із командиром партизанського загону М.Корчевим (кличка «Сергій») і було створено Дубровицький партизанський загін [3, спр.48].

Активну розвідувальну роботу проводив дубровичанин Дубочевський, працюючи електромонтером, і при підтримці однодумців їздив у Рівне, Сарни, Ковель, Лунінець і привозив постійно нові розвіддані [3, спр.48, арк.15-16]. Внаслідок агітаційної роботи серед ворожих формувань підпільникам вдалося навіть переправити у партизанські загони 30 ворожих солдатів із повним озброєнням. Та гітлерівці виявили цю групу і багатьох розстріляли [14, с.55].

Із розширенням партизанської боротьби українського народу у квітні 1943р. був створений Дубровицький підпільний райком партії на чолі з Пономарьовим і райком комсомолу, де секретарював Михайло Тесленко. Діяли також ще три підпільні групи.

Успішно працювали підпільники в селах Колки, Сельці, Залужжі, Бересті, Ясинці, хуторах Лісничівці, Гатвцях, Козаках, а в Колках діяв загін місцевої самооборони у складі 30 озброєних чоловік. Вони відбивали в окупантів награбований хліб і худобу. Згодом члени самооборони стали ядром партизанського загону ім. С.Кірова під командуванням М.Яцути. Саме колківські підпільники з станції Домбровиця вивезли 20 тонн збіжжя, 30 голів рогатої худоби, 150 овець і свиней, які призначалися фашистам. Окрім цього, підірвали 15-метровий міст, замінували шосе, де підірвали 7 автомашин, знищили 30 ворогів [3, спр.48, арк.30].

12 липня 1942р. командуючий окупаційними військами вермахту в Україні і рейхскомісар України видали розпорядження про смертельну кару за допомогу партизанам, підпільникам і полоненим, у якому зазначалося: «Карою смерті буде покараний кожний, хто посередньо чи безпосередньо піддержує членів банд (партизанів - П.С.), саботажників, злочинців чи полонених, що втекли, або дає їм пристановище, харчі або іншу поміч» [10, с.21].

Для боротьби з національно-визвольним рухом і підпільниками була задіяна ціла армія старост, поліцейських, війська, районна управа. У самій Дубровиці тримався військовий гарнізон із 600 солдатів і офіцерів [10,. с.47].

Не затихала і підривна робота. У підсумку за рік боротьби в тилу ворога партизани пустили під укіс три ешелони, паровоз з двома вагонами з живою силою, підірвали 150 метрів залізничного полотна, знищили маслобойню, дві молотарки, 2 600 цнт зерна в німецькому господарстві, спалили млина, вбили партизани 19 фашистів [4, спр.89].

У травні 1943р. партизани активізували свою підривну діяльність на залізницях. На станції Домбровиця вивели з ладу електростанцію, розбили 3 паровози, 14 вагонів і знищили 445 гітлерівців [15, спр.52].

На середину 1943р. Дубровицький район повністю знаходився під впливом радянських партизанів і груп національно-визвольного руху. Повсюдно рясніли заклики: «Не слухайте німецьких катів. Не виконуйте їх наказів. Не виходьте з лісу. Не давайте німцям ні хліба, ні молока. Хай гине діто-убивець, так, як він гине на наших фронтах» [10, с.139].

15 серпня 1943р. обласний штаб партизанського руху сформував три великих партизанських з'єднання, серед яких і Дубровицький партизанський загін ім. Т.Шевченка (командир Ф.Маслюк, комісар В.Русак) розгорнув широку роботу в районі.

Зрозуміло, що завжди у центрі уваги була і залізнична станція Домбровиця, де зосереджувалися значні матеріальні ресурси окупаційних військових частин, майно, продукція сільського господарства, реквізована і забрана у населення для відправки у Німеччину. Не один раз вона виходила з ладу [3, спр.4]. А партизани з'єднання під командуванням А.Бринського з 15 серпня по 19 жовтня 1943р. протягом 65 днів не пропустили жодного ешелону з Дубровиці [2, с.205].

9 січня 1944р. в 15.00 партизанське з'єднання під командуванням О.Сабурова при взаємодії з армійськими частинами з боями оволоділо залізничною станцією Домбровиця і населеними пунктами Колки, Бережки, Левки і Залужжя, чим не дало можливості противнику підірвати міст через р.Случ і вивезти мирне населення [10, с.74-77].

Партизани після визволення району пішли далі на захід. А радянсько-партійні та господарські органи розпочали процес відбудови. В квітні 1944р. було здано у фонд допомоги фронту понад 40 тонн зерна, 24 тонни картоплі, 16 тонн м'яса [8, с.265-266]. Відродилась МТС. Почали працювати лісгосп, ліспромгосп, хімлісгосп та інші підприємства. Селяни засіяли поля.

Дубровицький райвійськкомат провів мобілізацію чоловіків у ряди армії, уродженців до 1928р. Таких було 222 особи. Вони пройшли підготовку по 140-годинній програмі [4, оп.58].

Війна принесла великі жертви серед жителів району. Понад 7700 воювали на фронтах, майже 1400 з них удостоєні бойових нагород, багато пропало безвісти [7, с.555-690].

Така частково історія воєного лихоліття у районі. Вона ще й досі не зникає з людських сердець.

Останнє оновлення на Субота, 07 січня 2012, 19:08