Кімната-музей Євгена Кухарця Друк e-mail

Дума про створення музею виникла у 1989 році, коли учні та вчителі школи зібрали багато цікавого матеріалу про Є. Кухарця.

Великий вклад у створенні музею внесла адміністрація музею Дубровицького збройного повстання і тому виникла необхідність систематизувати його для кращого використання у навчально-виховному процесі.

Мета музею:

  1. використати експонати музею для виховання в учнів духовного світогляду та високих моральних якостей громадянина України, гордості за свого земляка, свою Батьківщину;
  2. спонукати учнів до співдружності, виховувати активних громадян суспільства;
  3. учити дітей вести пошукову роботу, листуватися з керівником Черкаського хору та друзями, родичами Є.І.Кухарця.

Музей має такі фонди:

  1. 4 стенди про життєвий і творчий шлях композитора;
  2. парта, за якою навчався Є.Кухарець;
  3. колиска маленького Євгена;
  4. 2 костюми (військовий та концертний);
  5. інвентарна книга;
  6. книга спогадів та відгуків;
  7. фотографії, листи, документи, нагороди .

Музей пропонує такі екскурсії:

  1. Дитячі та юнацькі роки.
  2. Студентські роки.
  3. Служба в армії.
  4. Творчий шлях Є.І.Кухарця.

Напрямки роботи:

  1. Експозиційна (розробка та оформлення експозиції).
  2. Пошуково-збиральницька     (листування з керівником Черкаського народного хору, збір матеріалів для музею).

Серед прекрасного лона природи в мальовничому поліському селі Велюнь в простій колгоспній сім'ї 7 листопада 1945 року народився Євген Іванович Кухарець. Коли Євгену не виповнилося навіть і року, він залишився без батька.

В 1952 році Євген вступив до Велюнської середньої школи. Було дуже тяжко, книжки доводилося носити в полотняній торбинці. Євген був учнем старанним, тихим, виявляв організаторські та музичні здібності. Вже із шкільної парти він проявляє свій талант, приймає участь у вечорах відпочинку, конкурсах художньої самодіяльності села, неодноразово приймає участь в районних оглядах-конкурсах, звідки привозить грамоти і нагороди. В 1958 році вступає до 8-го класу Миляцької середньої школи. Тут він також не залишає своє захоплення музикою. Працював у Перебродах один рік, але встигли його полюбити як учні так і вчителі.

Окрасою нашого села є урочище «Дуби». Там проходили молодіжні фестивалі, концерти на День молоді. І Євген неодноразово приймав участь у цих фестивалях і конкурсах.

Музика все більше і більше полонила серце юного Євгена, поступово його мрії збуваються. Він стає студентом Рівненського музичного училища. Навчаючись, пробує писати музику, багато займається додатково, стає організатором свят, вечорів, вогників в училищі. Крім заняття музикою, він приймає участь у різних спортивних змаганнях, виконує нормативи на спортивні розряди.

З училища в 1964 році Євген був призваний до лав Радянської армії. Як і всі сини України, він захищав рубежі своєї Вітчизни. Службу проходив у Німецькій Демократичній Республіці в місті Ваймар.

Євген грає у військовому оркестрі, виступає солістом перед товаришами, неодноразово виступають з концертами в підшефних школах. Не покидають його думки про рідну неньку, про рідних і він пише їм задушевні листи, вітальні листівки.

По закінченні служби знову продовжує навчатися в Рівненському музичному училищі. Тепер його бажанням було працювати з колективом. Після занять він організовує хор на Шпанівському заводі. Його люблять, поважають. Євген уже тоді вмів підбирати улюблені мелодії для учасників хору.

Після закінчення музичного училища поступає в Одеську державну консерваторію. Було дуже тяжко, не вистачало грошей і мама Євгена звернулася з проханням допомогти до товариша Фурсовича, керівника колгоспу «Світанок». Прохання було виконано. Ще будучи студентом консерваторії, Євген Кухарець керував хором на ткацькій фабриці в Одесі. На одному із фестивалів художньої самодіяльності, колектив, яким він керував, дуже вдало виступив і зайняв призове місце. Це помітили композитори Авдієвський і Пашкевич.

Після закінчення консерваторії йому запропонували працювати асистентом у ВУЗІ чи хормейстером у Черкаському народному хорі. Він вибрав друге — привабила творча робота з професійним колективом. Тут він показав себе як вмілий і грамотний спеціаліст. Незабаром співаки одностайно попросили Євгена Кухарця очолити Черкаський народний хор.

Цей самобутній творчий колектив створений в 1957 році з кращих самодіяльних аматорів, став дуже популярним. Званням лауреата шостого Всесвітнього фестивалю, званням Заслуженого українського народного хору, державною премією УРСР імені Т.Г.Шевченка, почесними грамотами Президій Верховної ради УРСР, РСФСР та інших союзних республік - цими нагородами відзначена тринадцятирічна діяльність хору під керівництвом Євгена Івановича Кухарця.

Митець створив чимало яскравих пісень, що увійшли до репертуару цього та інших професійних і самодіяльних колективів. Саме тоді, коли хором керував наш земляк, його мистецькі здобутки у 1981 році були відзначені Державною премією УРСР, а через рік, 1982 року Євгену Кухарцю було присвоєно звання народного артиста України.

За тридцять років хор дав тисячі концертів. У репертуарі сотні кращих ліричних, обрядових, побутових пісень, а також твори сучасних композиторів. Кожна пісня або вокально-хореографічна композиція розповідає про історію і культуру України. На сцені оживають старі картини: чумаки з ярмарку, хороводи хлопців та дівчат в ніч на Івана Купала та інші.

Хор неодноразово був учасником фестивалів і конкурсів. Були частими гостями на Полтавському співочому полі, у космонавтів Зоряного містечка, відвідали Батьківщину Ю.Гагаріна.

Але ж доля надто безжально повелася з Євгеном Кухарцем. У 1987 році на 43 році трагічно обірвалося його життя. Але пісні та обряди його нині звучать у виконанні хору, з яким він працював, по радіо на концертах як добра пам'ять про добру людину і невтомного митця. Уклін низький матері, яка народила, виховала таку прекрасну людину, людину з великої букви. Ввічливим, дисциплінованим, невтомним у праці - таким він залишиться назавжди у пам'яті односельчан.