Кімната-музей Авеніра Коломийця Друк e-mail

Авенір Коломиєць

Схотілось... Асфальтом між реклам, між мурами, столиці
Проїхав сіна віз. Яка ніби дурниця!
Проте як стій воскрес гар дальньої рівнини,
Аромою стіжка знівечив гад бензини,
І схтілось промінять модерні кам'яниці
На стріхи і тини своєї Бережниці;
Призьбами стулить схотілося вітрини
І замість crepe-de-chine побачить стрій Ярини,
Шукати гнізд чмелів по стернях косовиці,
Подерти рук й стрій у заростях ожини
І висміять в пісках надуті авта шини.

1929

Авенір Каленикович Коломиєць народився 19 листопада 1905 року в інетелегентній родині на Поліссі, на Сарненщині, де і провів дитячі роки. І хоч в "Українській літературній енциклопедії подано інше місце народження письменника: с. Городець Овруцького повіту на Житомирщині, але ж Полісся, Сарни... А в листі до Івана Крушельницького (листи зберігаються у Львові) він пише: "Трудно вам передати, з яким я радісним настроєм пролітав останні станції, їдучи до Сарн. Якось так було легко, як того вже давно не відчував. Чомусь і голі ще узлісся, і луги в воді, і бузьки по коліна в мокляках - все це дихало весною, сонцем і далеко-далеко сягаючою думкою і надією". До якої ж Бережниці, чи не до поліської, надгоринської? А можливо це Городець Володимирецького району? Саме там, між Городцем і нетребою, мали наші односельчани хутори. Хутір мав і Каленик Коломиєць, адвокат який після смерті дружини з сином Авеніром і донькою Ніною переїхав в Бережницю. Вдруге одружився, матір'ю дітям стала Маня з роду Мостюків. В 1913 році Каленик Коломиєць помер і виховували дітей дві тітки:Коломийчиха і Тарасючка. А поряд жила ще одна тітка, вчителька-пенсіонерка Вакулович Катерина, сестра матері. Тітки замінили батьків осиротілим дітям і дали їм гарне виховання і освіту, виховали їх справжніми патріотами рідної землі.

Отже, в нашій Бережниці народився Авочка, як його називали Бережани. Докія Гуменна, пишучи про нашого Авеніра, згадувала, що народився він в зеленій Бережниці на Волині, що батько його був адвокатом, а мати з священницького роду Кульчицьких.

Поліські дитячі і, пізніше, юнацькі враження дуже помітно вплинули на світовідчуття письменника, ставши джерелом усього живого, ще було в усій його творчості.

Авенір Коломиєць навчався в Бережницькій церковно-приходській школі. Серед підручників того часу, які зберігаються в класній кімнаті Авеніра Коломийця, є, можливо, і ті, якими користувався Авочка. Однокласниками його були Козярчук Сава, Дячок Іван, Лохвич Опанас. Закінчив церковно-приходську школу в містечку Бережниці з відзнакою, що дало йому змогу навчатися і закінчити Духовну семінарію в губернському місті Житомирі. Зверху на фотографії школа, в якій навчався майбутній письменник. В даний час в ній навчаються учні молодших класів Бережницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.

Після закінчення духовної семінарії Авенір навчається на теологічному факультеті Варшавського університету. Не приваблювала його робота священика, але тут йому давали стипендію, а юнак прагнув здобути освіту. В 1930 році він закінчив навчання в університеті.

Фотографії найближчих сусідів Авеніра Коломийця, про яких він згадує в своїх
поезіях (фрагмент кімнати письменника).

Саме на початку 30-х років в Бережниці заснували гурток молоді під назвою "Просвіта". Його зачинателем і був молодий студент Коломиєць Авенір. Це він розповідав молоді про події, які відбувалися в освіті, привозив книги, читав свої поезії, які почав видавати з 1927 року. Саме в ці роки студент Мінського техучилища Михайло Карначевський, теж уродженець Бережниці, привіз «Кобзар» Т.Г.Шевченка. Книга в даний час зберігається у вчителя-пенсіонера Антончика Антона Хомича.

У вільні часи просвітяни готували вистави, концерти і в клубі чи просто на вулиці (клуня священика) давали концерти. Слово Шевченка все більше западає в серце людей, будить національну гордість Українців. До Шевченківських свят готували концерт і попросили Авеніра намалювати портрет Шевченка. Невдовзі Авенір малює масляними фарбами величний портрет Великого Кобзаря. Мав хлопець ще й дар художника. Зберегла тітка Катерина цей портрет, а потім він став власністю Антона Хомича. В даний час він прикрашає кімнату письменника.

Потрібно відмітити, що Авенір зумів використати закони тодішньої Польщі, щоб легалізувати вивчення української мови в Бережницькій семирічній школі, навчання в якій велося на польській мові (1932 рік). Це була велика перемога! На всю Сарненщину не знаходили аналогічного випадку. Образно говорячи, зростала наша "Просвіта і в глибину, і в висоту!" Все активне населення Бережниці - в Просвіті. Врешті-решт польська влада зобов'язана дати дозвіл на відкриття хати-читальні та українського кооперативу. Авенір Коломиєць, як літератор, докладає всіх зусиль, аби при бібліотеці дорослих функціонував окремий відділ літератури для дітей. І так воно сталося. Тепер наша дзвінкоголоса дітвора отримала змогу набиратися розуму, читаючи книжечки рідною українською мовою. Певне це було вперше за кілька століть. Літературою користувалися жителі навколишніх сіл.

Авенір дуже дбав про українську бібліотеку для дітей. В творчому доробку письменника чільне місце займала дитяча тематика, що друкувалася в періодичних виданнях Львова і досягла Бережниці.

Десь року 1933 в Бережниці сталася ще одна подія. В містечко приїхала вчителька молодших класів п. Модеювна. Вона влаштувалася на квартиру до Коломийців, де проживали самі жінки. Через певний час студент університету приїхав додому, познайомився з дівчиною і згодом вони одружилися. Невдовзі у молодого подружжя появився на світ Божий хлопчик, якого нарекли Авусем. Хочеться вірити, що він десь живе у білому світі. Сестра Азеніра Коломийця, Ніна Калениківна, вчителювала разом з невісткою в Бережницькій школі.

Дружив Авенір Каленикович з односельчанами, У цьому переліку був Юрчук Мусій Северинович (1886-1969), син заможного селянина, який свято дотримувався християнської моралі, мав належну для свого часу освіту і був головою товариства "Просвіта" в час його заснування в Бережниці. Довелося Мусію Севериновичу їздити на заробітки до Америки, згодом - на фронті першої світової війни, згодом поповнює ряди Червоної армії. Прибувши в 1918 році і відпуск в Бержницю, він знаходиться в тісних контактах з Авеніром Коломийцем. В кімнаті письменника знаходиться лист адресований Мусію Юрчуку з Варшави, датований 23.05.1927 роком. На конверті повна адреса студента Варшавського університету з Бережниці.

Року десь 1927 письменник Коломиєць отримав від Юрчука Мусія Острозьку біблію 1580 року з дарчим написом князів Острозьких для церкви Різдва Богородиці в місті Бережниці. Дуже хотілося молодому Авеніру похвалитися надзвичайним шедевром української літератури у Варшаві. Але йому показали відповідний документ, за яким цю надзвичайну реліквію було конфісковано. Довго шкодували за такою втратою. Були в житті нашого земляка і розчарування, і непевності. Багато кривд завдав йому Схід, чужим був йому Захід. Улас Самчук, який знав Коломийця по співпраці в газеті "Волинь", писав, що знаний поет, який почав свою кар'єру в "Літературному Віснику", перейшов до комуністичних "Нових Шляхів" Антона Крушельницького, став кандидатом на виїзд в Україну, на Соловки. А поет мав терпеливість вичекати з виїздом і протверезілий від революційного опіуму, почуваючи себе гірко обманутим, Авенір Каленикович починає все спочатку - стає студентом Варшавського інституту театрального мистецтва, де через кілька років здобуває фах режисера. Він і раніше захоплювався театром і пробував свої сили у драматургії (комедія з життя українського села "Манко покрите"; ін.). в 1933 році написав польською мовою п'єсу "Іменем" і отримав першу нагороду на конкурсі драматургів у Варшаві.

Після закінчення інституту мав можливість працювати за фахом у Варшаві, але його потягнуло у рідні волинські краї. В 1936 році приїхав у Луцьк, але "землячки" згадали йому колишнє радянофільство і він змушений був переїхати на Дубенщину. З 1936 по 1944 в с. Сади малі, потім у с.Ситно, з 1939 року у Дубні. За "польських" часів знаходить підтримку в редакції львівського журналу "Світ дитини", де публікує чимало творів для дітей поетичних і прозових. Вийшла друком п'єса для дітей "Казка темного бору" (1938р.). написав драму "Єретик" (1936р.), закінчив повість "Погоринська рапсодія", що має ще й іншу назву - "Тіні над прикренями" (1932-1938рр.).

З приходом радянської влади вчителює в одній з лубенських середніх шкіл, працює режисером палацу піонерів. Помічає тоталітаризм режиму, протестує проти посягань на свободу творчості. Про це свідчать і вірші цього часу: "Повернувши від виборчої урни", "Мої помилки", "Черга і мегафон" з циклу "З років покути і прозріння").

Він розуміє цинічну брехливість офіційної пропаганди і пише із сарказмом:

А там десь із гори, мов сто попів з амвона,
зі щогли в вулиці дереться мегафон:
про Арктику, про крах фінляндського барона,
про кращу із епох, про сталінський закон,
про трактори нові, нові міста, колгоспи,
но норми шахтарів такі, що хоч співай!
Про масові нові селянські щирі просьби,
Щоб виселить їх всіх за рідний край.

22 червня 1941 року, почувши звістку про початок війни, тікає і тим самим уникає арешту, ув'язнення і розстрілу в Дубненській в'язниці.

Протягом окупаційного періоду займався в Дубні освітньою, письменницькою та режисерською роботою.

Про дальше життя нашого земляка маємо свідчення Докії Гуменної. В 1942-43 роках два рази арештовувався гестапівцями... В Дубні письменник почав видавати "двотижневий часопис для школяриків" під назвою "Школярик", в якому друкував свої патріотичні вірші під псевдонімом Марко Крилатий ("Кохай рідну хату", "Данкова молитва", казки для дітей). В 1942 році вийшла друком книжка "Шевченкова ера", що мала, за словами Докії Гуменної, "різко виявлені проти окупаційні тези". (Ця книжка була в Бережниці, але, на жаль, не збереглася) помер А.Коломиєць у вигнані восени 1946р. в австрійському місті Зальзбурзі. На його смерть відгукнулась некрологом відома письменниця Докія Гуменна в журналі "Звено" (Інебрук, вересень 1946, ч. 5) ця письменниця спілкувалася і приятелювала з А.Коломийцем у тяжких 1944-1945 роках, а пізніше опублікувала велику статтю "Перервана пісня" ("Нові дні", 1953, 22,46,47, Торонто).

Пошукова робота триває.

Лауреати премії імені Авеніра Коломийия:

  1. Микола Сивіцький( 1998р.)
  2. Григорій Дем'янчук.